Fill - Артефакт Провідника: Печать Темряви, Fill

Розділ 39: Тіні минулого

Ноель вже звикав до битв з монстрами. Здавалося, що кожен бій — це просто ще один крок на шляху до Храму Тьми, ще одна необхідна перемога на його шляху. Вони, всі троє, рухалися одночасно і переважно в тишині. Іноді Ноель уточнював у Ларса, чому той зробив так або інакше, але відповідей було мало, і ще менше — пояснень. Ларс був таким, як завжди: холодний, спокійний, без жодних емоцій. І навіть Сильва, здається, впав у якусь неймовірну мовчанку, не проронивши жодного слова, хоча зазвичай він був надзвичайно балакучим.

Ноель відчував, що щось змінилося, але не міг зрозуміти, що саме. Тиша навколо, яка раніше була нестерпною, тепер здавалася природною. Вони рухалися, мов тіні серед гір, виконуючи свою місію, без зайвих слів. Але потім, коли Сильва і Ларс завжди робили свої рухи без зайвого шуму, він помітив, що тиша стала глибшою.

Раптом, після чергового бою з монстрами, Ноель побачив, що Сильва здригнувся. Він зупинився, мовби щось відчув. Ноель зніяковіло подивився на Ларса, відчуваючи, як хвилювання починає охоплювати його. Тільки зараз він зрозумів, що те, що відбувалося раніше, не було просто звичайними битвами.

— Що це з ним? — запитав Ноель, хоча і не був певен, чому вибрав звертатися до Ларса, а не до Сильви.

Ларс кинув на нього свій звичний холодний погляд і теж здригнувся. Лише зараз, за ці всі дні, Ноель помітив, як Ларс здатний на емоції. Його зазвичай безпристрасний вигляд раптом змінювався, і він не виглядав таким байдужим, як раніше. Ларс відвів погляд у ту саму сторону, куди дивився й Сильва.

Ноель не міг зрозуміти, що відбувається. Його серце завмерло від незрозумілої тривоги.

Раптом обидва встали, і Ларс нервово схопився за рукоятку свого меча. Це був той момент, коли навіть Ноель відчув, що щось не так. Ларс хвилюється? Щось відчуває? Це було немислимо.

Сильва, що раніше мовчав, різко повернувся. Його очі загорілися холодним поглядом, і на обличчі з’явилася не його звична, іронічна усмішка, а зловісна, грізна.

— От ми і зустрілися! — Процідив він крізь зуби, зберігаючи свою усмішку. — Вставай, карапуз, досить валятися, до нас завітали твої "хороші" знайомі.

Ноель з острахом підвівся. Чомусь йому здавалося, що зараз це не просто чергові монстри, а щось набагато серйозніше. Він підняв погляд і враз побачив фігуру в темряві, яка наближалася до них, супроводжувана тінями інших постатей.

На вході в ущелину стояли вони. Посіпаки Кастельга.

Магічні тіні, яких Ноель добре пам'ятав, на тлі яких його шкіра морозилася, а кров замерзала в жилах. Вони стояли, наче якісь небожителі, без слів, тільки їхні погляди змушували весь світ навколо змінюватися.

Ноель боязко ковтнув повітря. Ці постаті — це були не просто вороги, вони були частиною темряви, яку вони намагалися подолати. Це був не просто бій. Це був виклик самому існуванню.

І тепер, коли Сильва та Ларс відчували це, Ноель вже не був певен, що зможе витримати цей виклик.

Раптом, усі три фігури — Сильва, Ларс та Ноель — були оточені темними постатями, які рухались так, немов намагалися захопити їх з усіх боків. Тіні почали зливатися одна з одною, створюючи зловісний лабіринт, в якому кожен рух видавався помилковим і смертельно небезпечним.

Сильва не змінив виразу обличчя. Його холодний погляд залишався незмінним, але в його рухах відчувалась неспокійна енергія. Всі ці посіпаки Кастельга були йому відомі. Він готувався до битви, але цього разу щось було не так. Він не видавав жодних коментарів, тільки поглядав на них, мовби шукаючи в кожній тіні їхні слабкі місця.

Ларс, з іншого боку, не виглядав настільки впевненим. Його холодний вираз обличчя змінився на більш напружений, і навіть його звичний спокій почав тріщати під тиском цієї темної сили. Ноель знову побачив, як він стискає рукоятку свого меча, готовий до бою, але цього разу з якимось внутрішнім сумнівом.

— Ти розумієш, що ми тут не просто б'ємось, правда? — ледве чутно прошепотів Ларс до Ноеля, коли він стояв поряд, готуючись до бою. Його погляд був далекий, а очі, що зазвичай не зраджували емоцій, тепер виглядали зловісно запитливими.

Ноель запитально подивився на нього, відчуваючи, як тривога росте всередині.

— Я розумію, але це ж не просто так, правда? — відповів він, все ще не розуміючи, чому обидва його супутники раптом стали настільки напруженими. Йому здавалося, що вони вже пройшли через стільки битв, а ось ця здавалась іншою.

Тіні почали рухатись ближче. З кожним кроком темрява ставала густішою, а навколо — відчуття, що світ ось-ось може вибухнути від жахливої сили, яка стоїть перед ними.

Сильва раптово повернувся до Ноеля, і його погляд був різким, холодним, але в той же час злиденно спокійним.

— Не дивись назад. Ти знаєш, чого я чекаю від тебе. І не сумнівайся в собі. Це не просто бій. Це все, до чого ми йшли. — його слова прозвучали як наказ, і Ноель зрозумів, що вони зараз знаходяться на межі.

— І що ж ми маємо зробити? — намагаючись зібрати рештки спокою, запитав Ноель, дивлячись на Сильву та Ларса, у яких явно було багато більше досвіду в таких ситуаціях, ніж у нього.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍