Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

   — Мене цікавить дівчина, яку ви придбали приблизно два роки тому, — мовив Фернандо після невеличкої паузи.

   — Яка дівчина? — Здивувався Поштіга. — Іх багато було, усіх не пам’ятаю.

   — Та сама, яку ви придбали в Санта - Домінго. Струнка,

довге кучеряве волосся. Звати Габріела.

   — Стривай... Щось пригадую.

   — Та пам'ятаєте, ви тоді привезли дівчину, разом із трьома мулатками, і однією негритянкою, — втрутилась Фелісія, — вона майже весь час сиділа мовчки. Навіть не товаришувала ні з ким. Напевно дуже дісталось дівчині від когось.

   — Згадав! — Тут він про щось замислився. Вираз його обличчя зовсім не сподобався Фернандо.

   — Слухайте, а навіщо вам саме вона? Тут багато гарненьких дівчат. Я віддам вам яку забажаєте! — Перелякано благав господар.

   — Що ти зробив з нею? — Гримнув на того Фернандо.

   — Я? Та нічого... Просто...Так сталося...

   Фернандо розумів, що Поштіга дуже боїться в чомусь зізнатися. І це його дуже гнітило.

   — Кажи, що з нею!

   — Я віддав її, — нарешті видавив з себе господар.

   — Як віддав! Кому?

   Фернандо майже втратив контроль над собою.Ледь стримувався, аби не розшматувати переляканого работоргівця.

   Той хвилину збирався з думками, і нарешті промовив:

   — Пів року тому, у мене гостював один дуже впливовий чоловік. Привіз мені багато цікавих товарів. Ми довго сперечались щодо ціни. Мої дівчатка показували йому різні вистави. Танцювали. Вони йому дуже сподобались. І він забажав купити собі трьох дівчат. За це він добре поступився в ціні за товари.

   — І ти віддав йому Габріелу?

   — Так. І ще двох дівчат. Вона йому сподобалася. Ну я погодився...

   — Як ти міг! Гримнув Фернандо та схопив його, — скоріше кажи кому ти її віддав, і де його шукати!

   — Я все скажу, тільки відпустіть.

   — Кажи!

   — Це був Вісенте Авелар. Не знаю де шукати. Лише чув, що він збирався до Південного Моря.

   Фернандо відчув спустошення. Ще вранці він сподівався, що нарешті обійме кохану. А тепер дізнався, що Габріела потрапила до рук куди більшого мерзотника, аніж цей работоргівець, навіть ніж Гуляка.

   До цього він трохи чув за Авелара. Це був один з найжорстокіших піратів, що лютував у цих водах. Як і Гуляка не мав анітрохи честі. Фернандо чув, як той жорстоко поводився з бранцями та невільниками. Якщо Габріела справді потрапила до нього, то наражається куди більшої небезпеки, ніж у Поштіги.

   — Як ти міг її віддати! Тебе самого йому в невільники!

   Гримнув Фернандо в приступі люті, і що сили вдарив Поштігу. Переляканий господар відлетів і впав на підлогу. Він стогнав та тримався за голову.

   Фернандо в той час був готовий розтрощити усе навколо, і зруйнувати будинок. Але опанував себе. Заспокоївшись, він наказав забирати усе коштовне та відходити. Залишатись тут хоча б на мить, не мало для нього сенсу.

   Поштіга не опирався. Віддав скарбничку з коштовностями. Просив лиш про те, щоб його залишили живим, та не чіпали родину. Пірати швидко забрали коштовності, і як обіцяли, не завдали ніякої шкоди людям.

   Троє невільниць погодились поїхати з піратами. Через це пірати дуже зраділи. Особливо зрадів Стів, який тепер обіймав дівчину з апетитними формами.

   Поштіга спочатку намагався зупинити їх, та коли Фернандо показав тому ефес шаблі, той миттєво вгамувався.

   Увесь шлях назад Фернандо їхав мовчки. Ніби нікого і нічого не помічав. Товариші обговорювали скільки грошей забрали у господаря асьєнди. Роздумували над тим, як краще витрати. А точніше, як просадити.

   Фернандо мов би і не чув їхніх веселих та хтивих жартів. Він ніби закрився в собі. Коли вони прибули у місто, капітан довірив Альфреду та Стіву замінити його під час розділу награбованого.

   Випивши пуншу, він увесь день проспав у себе в каюті.

   Лише наступним ранком, він змусив себе піднятися на палубу. Бо корабель мав залишити гавань.

   Кампанія виявилася більш ніж вдалою. Кожен з матросів команди «Нестримного» отримав щонайменше сімсот реалів. А ті, хто особливо відзначився, та офіцери в декілька разів більше. В команді Фернандо десятеро піратів отримали поранення, і ніхто не загинув.

   Жердані отримав обіцяну долю, і «Помсту» Гуляки.

   «Нестримний» вчасно залишив гавань. Бо коли флейт майже вийшов у відкритий океан, почулись вибухи з боку фортів міста. Ймовірно прийшла допомога, за якою все ж встигли послати. От тільки військовий фрегат, на якому можливо було відправитись наздоганяти піратів, затонув.

   Через деякий час на місце губернатора, та капітана гарнізону прислали інших людей. Вони значно краще відносились до простих людей. С часом життя в пограбованому піратами місті налагодилось