Галина Левтер - Ванілька , Галина Левтер

Півночі провела в сльозах, шукаючи інформацію як позбутися дитини. Під ранок, начитавшись, якою злочинницею я надумала стати, за якою статтею мене судитимуть і скільки років я отримаю, облишила цю божевільну ідею. Ніколи не думала, що займатимуся такими дурницями, як плануванням убивства ненародженої дитини.
Зіскочила з ліжка, повмикала світло, глянула в дзеркало. На мить здалося, що там не дівчина, а потворисько. 
Мені реально не завадить до психіатра звернутися, бо дах від Мудрагелька зносить завжди. 
Кинулася до мобільного. Спочатку варто зі своїм психотерапевтом поспілкуватися.
Листаю телефонну книгу в пошуках заповітного номера. Пристрій зависає і набирає Омеляновий номер. Як я не тискаю на екран, нічого не можу вдіяти. Кнопка «вимкнути» робить темним екран, але нічого не вимикає.
— Алло. — чую сонний  Омеляновий голос.
— Зроби відбій! В мене телефон завис. — кажу розпачливо Мудрагелькові.
— Чекай хвильку.
В нього щось шарудить. За мить чую як рипнули двері.
— Там хлопці сплять, — пояснює спокійно. — Що в тебе сталося?
І тут мене понесло.
— Що сталося? Ти ще й питаєш?! Та мій хлопець був злий мов сто чортів! Накинувся з розбірками через тебе. Вважає, що я кручу  шурами-мури за його спиною! Я ж мала стати Ларсовою офіційною дівчиною на Різдво…
— Вибач, а ти йому хто зараз? Хіба не дівчина?
— З ріднею мали бути посиденьки. Ну, і ми... разом. Може би до весілля якось плавно перейшло би діло… Він мені це ще з Пасхи обіцяв…
— Офіційний статус чи весілля?

— Ну ти і ...

— А тепер з Різдва знову на Пасху перенеслося? — закінчує свою репліку Омелян.

В мого Мудрагелька дар ясновидця чи що?
Сержусь і мовчу. Нічні розмовлялки з незрівнянним Поганчиком! От я додумалася! Хай терпить! Він винен у моїх бідах!
— Знаєш що…— хочу вивалити на нього якусь злобну словесну какашку, але виходить лише булькіт і ридання.
Надійчук не кладе слухавку. Терпляче зносить мою істерику й розпач. Коли я врешті заспокоююсь, ласкаво каже:
— Лягай спати, Ванілько! Ранок вечора мудріший! Захочеш зробити якусь дурницю, зателефонуй мені…Зробимо разом…

Він засміявся. В тому сміхові я не вчула лукавства.  Він щиро чи все таки майстерності немає меж?
— Гаразд. Дякую…

Мені здалося, що він послав мені поцілунок.
Телефон прокинувся і роз'єднав нас.
Після цього я довго тримала мобільний біля грудей. 
Раптом, наче постріл, думка: 
«Він не здивувався Ларсові. Вони що, перетиналися раніше?»

***

Телефон роз'єднав з Мудрагельком і поринув у темряву, ховаючи таємниці прийдешнього дня.
Сон до мене так і не прийшов. Як завжди, Стефанія проявила чудеса щирості, розкриваючи душу негідникові Мудрагелькові. Хай Поганчик, хай Засранець, Брехуняка і Стидомирник, але тягне до нього сильніше, ніж до Ларса. 
Як можна було так бездумно піддатися на його мову  після стількох років  ігнору і мовчання  й не викинути дурнувате почуття під назвою «перше кохання» в сміттєвий бак?!
— Стефаніє, одумайся! — намагалася розмовляти сама з собою. — Ти чекаєш дитину від Ларса! Як в тебе вистачає сорому про Омеляна думати? Мудрагелько зітканий з обману, підступу й дурниць! І де він міг з Ларсом перетинатися? Хіба що підрізав один іншого на мотоциклах! Quatsch!  Хвора голова малює дивні образи! Мудрагелько — тонкий психолог з маніакальними нахилами. Він використовує свої таланти і здібності, щоб шкодити людям! Тікай від нього, Ванілько!

За вікном розповзлися ранкові  сутінки.
Я змерзла, наче цуцик. Холодні батареї, й ті, здавалося, нагадували мені про холод у відносинах з Ларсом. Якби не дитина, яка причаїлася в моєму пузі,  я би взяла паузу в наших теплих зустрічах під однією ковдрою й мило попросила його потерпіти з цим до весілля. 
Напевно,  Штефанія Шаленберг,  як і Стефа Ванілова, — страшенна ідіотина!
Це все так складно... З одного боку, Ларс - надійний, стабільний. Його не хитає від емоційних гойдалок і не кидає в пляшку горілки чи обійми якоїсь дівки, щоб заглушити біль від невирішених питань. Єдине, до чого він має пристрасть, не гірше, як до Штефі,  це мотоцикли…
А Омелян? Це інший берег широкої ріки життя. Він з'явився несподівано і розбудив у мені почуття, які я вже й забула, що можу відчувати. Поруч з Мудрагельком напруга від емоцій розриває всі внутрішні заморочки і заборони. З Ларсом плавання в штиль. Ти бачиш берег і тримаєшся визначеного і безпечного маршруту. З Омеляном я пережила епіцентр землетрусу, цунамі, виверження вулкану і не знати ще який спектр душевних катаклізмів.
Стукаю по підвіконню долонями. 
— Поки я не вскочила в халепу з Омеляном, варто терміново помиритися з Ларсом! Поганчик знову нагадить і зникне, а наївна Стефа виверне почуття, загубить свою долю і отримає дулю в знак подяки!

Я тицяю в телефон, аби він почав працювати й дав можливість написати Ларсові тисячі вибачень.
Замість тисячі вибачень його починає розривати від тисячі повідомлень і дзвінків.
Тисячі дзвінків від Флоріана Бертхольда і Терези Звіздецької, які  забренькали щойно він перейшов у свій звичайний ритм, мене не на жарт злякали!!!
Щось сталося. Щось неприємне. І сто відсотків з Ларсом!  Він вчора побачив те, що не варто було бачити; зробив логічні, але цілком невірні висновки; псіханув, а я не поступилася і не кинулася слідом… 
Рудоволосий хлопець міг наробити дурниць. Якби він напився (хоча таке важко уявити!) і десь  теліпався у  Бертхольда, дзвонив би той стільки разів?
П'ята ранку. Я телефоную Терезі.
Сонний засмучений голос на тому кінці замість «Алло» видихнув: «Нарешті».
— Привіт. — вітаюся. — Ти телефонувала. В мене телефон чомусь не працював нормально…
— Ларс потрапив у ДТП. Він їхав на мотоциклі. Надіюсь, ще живий…Флоріан там… Дві години назад повідомив, що Ларс в над критичному стані.
Тереза називала адресу лікарні, розповідала  хриплим голосом ті подробиці, які знала. 
В мені все похололо, задерев'яніло.
Наш вечірній недолюбовний трикутник  трагічно розбився  у ранкових сутінках!