Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

Дівчина із зусиллями сіла, обтрушуючи одяг від землі та листя. Усе її тіло було понівечене, і тільки зараз регенерація починала ліквідовувати травми і пошкодження. Уеллінг схопилась за правий бік. Схоже, у неї зламано декілька ребер. А ще печінка… мабуть, розрив. Ох, не факт, що вона вижила б, якби була інфеністом. Шия… дівчина покрутила головою, що одразу супроводилось характерним хрустом. До біса! Вона точно зламала шию. Саме через це й відключилась ненадовго…

Але щось таки болить і досі. «Байдуже! Ще трішки і я буду повністю здорова», ― подумала Анна, збираючись підвестись на ноги.

І щойно вона задумала це зробити, як одразу ж впала на землю, завивши з болю. Ноги узагалі не слухалися! Вона ледь не вивернула собі палець на руці, не очікуючи такого від свого організму…

Чи… схоже, таки вивихнула.

Відвернувшись, Анна поспішила вправити палець на місце. Роздався характерний хрускіт і біль миттю пройшов. Якусь хвилину дівчина вирішила таки ним не рухати, а за той час з’ясувати, чому ноги не слухаються.

По-перше, як виявилось, вона зовсім не відчуває їх! Як же вона могла цього не помітити й вирішила ось так відразу встати?

По-друге, схоже, те щось, що болить, знаходиться у її хребті…

«Чорт візьми. А я вже встигла звикнути, що безсмертна! Виявляється, бути безсмертною ― це ще пів біди. Толку з того, що я жива, якщо я йти не можу, а телепортація… е ні-ні-ні, більше я пробувати не збираюсь! Дякую, Аїд! ― подумала вона, із ненавистю озирнувшись на Олімп. ― Дякую за травми!»

 Вирішивши, що не здасться так просто, Анна взялася копирсатися у ранах на своєму хребті, намагаючись дістати звідти сучки, що пов’їдалися при падінні. Найкрупніші шматки вийняти вдалося, та, судячи з того, що ні чутливість, ні рухова функція ніг не відновились, у хребті залишалися іще дерев’яшки…

Як тільки Анна не намагалась їх витягти, усе було марно.

― Чорт візьми! ― вилаялась вона вголос, ударяючи кулаками по землі.

«Телепортуватися у лікарню? Чи… назад до Зевса? І те, і те не варіант. Якщо дам слабину, він одразу ж відішле сюди когось іншого… а лікарня… що це взагалі за ідея? Як тільки вони побачать мою надприродну регенерацію… ― дівчина закусила губу, думаючи. ― Та й узагалі, якщо я телепортуюсь, я ж потім не знатиму, куди повернутись. Хтозна, що буде, якщо я застосую магію тьми навіть ось тут?! Раптом чортова магія Аїда знову вирішить мене спекатися?!»

Вперше за довгий час Анну охопив відчай. Вона уже встигла звикнути до того, що являється інфеністом, а тепер ще й посланцем, і начисто забула про те, що клопотів може доставити навіть така банальна штука, як звичайна травма.

Звісно, для людей така травма ― це кінець… операція, реабілітація, інвалідний візок… невеликі шанси на те, що коли-небудь можна буде самостійно ходити… Та для Анни ніяких наслідків не буде. Щойно сучок вийняти, регенерація вилікує хребет повністю! Вона зможе ходити практично одразу, вона впевнена! Але… ось в чому суть… Його треба вийняти.

Зрештою, повністю зневірившись у власних силах, Анна оголила кинджал і взялася копирсатись у рані ним. Та що там! Діючи абсолютно насліпо, вона ніяк не могла зрозуміти, де саме знаходиться шматок дерева. В кінці кінців, вона вирішила кинутися цього, адже в університеті не так добре вчила неврологію і анатомію, а тому ризикувала відрізати собі якийсь нервовий корінець, що взагалі може привести до повного паралічу. І що тоді? Правильно, капець.

Якусь мить просидівши у повному ступорі, Анна спромоглася взяти емоції під контроль.

― Гаразд, спокійно, ― проговорила вона вголос. ― Ти не на острові. Це вже добре. Тут має бути зв'язок, і… ах, прекрасно! ― розчаровано зітхнула вона, виявивши, що не має із собою телефону. ― Дійсно, чого б я носила телефон, коли можу в одну мить телепортуватися до того, хто мені потрібен. А, точно, могла! ― закотила очі дівчина. ― Прокляття! ― вилаялась вона, а тоді обернулась до гори. ― Ну що, задоволений?! Задоволений, бісів виблюдок?!!!

Поматюкавшись на Аїда і його магію, Анна, зрештою, взялася озиратись довкола. Роздивившись дерева, вона змогла з’ясувати, що по стежці, серед якої вона валялася, проходить туристичний маршрут на гору Олімп.

― Ха-ха-ха! Безумовно, ці сліпі дурні навіть не знають, що на горі ілюзорний світ! ― зареготала вона, усвідомлюючи, що, скоріше за все, зіткнулась саме із таким творінням Аїда.

І це було логічно. Ясне діло, що бог смерті ніколи б не допустив, аби Книга заклинань потрапила в людські руки. А тому, очевидно, створив ілюзорний Олімп, на котрий якраз і потрапили Джуліан, Лета і Адам, не згрішивши використанням магії.

Анна, розлютившись на себе і свою необачність, знову подумки проклинала Аїда, та тоді їй раптом прийшла неймовірна ідея.

― То-о-очно! Сліпі дурні! ― вигукнула вона. ― Олімп має бути популярним місцем серед туристів! ― і тут же Анна взялася тягнутися на руках на саму стежку для туристів. ― Хтось із них мені та й допоможе…