КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

      - Гм, - хмикнув Алан. – Я не розглядав це під таким кутом. А ті мільйони, які загинули у Великій війні 1914-1918 років теж самі собі винні?

        - Була аж така велика війна? – витріщилася на співрозмовника дівчина. – Нізащо не повірю, що в якійсь дурній війні люди вбили мільйони людей.

      Алан мовчки простягнув свою пласку чорну штукенцію. Там було написано, що у війні 1914-1918 років загинуло, щонайменше 10 мільйонів людей. Фросі запаморочилося в голові. Її ледь не знудило. Це ж ким треба бути, щоб вбити аж стільки людей?

      - Може, це помилка? – З надією запитала дівчина. – Не помилка? Тоді, не знаю. Може, всім цим людям треба було сказати своїм Урядам, що вони не хочуть гинути заради…. А через що почалася та війна?

      - Тобі казати про причини чи привід?

      - А хіба є різниця? - Алан так подивився на Фросю, що у дівчини запрацювали всі відділи мозку. – Так! Нам казав один вчитель історії, що привід і причина - це різні речі. Причина, це те, що справді спонукає діяти, чи не діяти. А привід - це лише прикриття. Наприклад, я ходжу до школи. Привід це те, що я хочу отримати знання. А причина – мені подобається у класі один хлопець. Так?

      - А як його звати? – Поцікавився Алан, чим дуже потішив дівчину. Але за мить, мозок колишнього вчителя запрацював і він додав, - непоганий приклад. Але, як я розумію, сьогодні ти – сонько.

       Фросі дуже захотілося ляснути підступного Алана по гомілці, але вона стрималася. Ні, її стримали не гуманістичні міркування. Просто, в неї на взутті була пласка підошва, що просто завдала б удару, а от  високий тонкий підбір-шпилька міг би непогано впитися у шкіру жертви.

     - Давай, зайдемо до Святої Софії, - запропонував Алан. Дівчина погодилася, але обернулася та із сумом подивилася на Михайлівський Златоверхий Собор. Чогось, його вигляд наповнив Фросю смутком. Собор був на сто років молодшим за Святу Софію, тож мав і простояти довше. Але вид у нього був дуже… сумний, наче у людини, яку прирекли на смерть…

      Тим часом, Алан розплатився за вхідні квитки та став розповідати про події 28 червня 1914 року, коли у Сараєві вбили спадкоємця Австро-Угорського престолу (ніби Фрося знала, де ця Австро-Угорщина). Це було приводом. Причиною ж, на думку юнака, стало бажання низки країн захопити чужі території. Кожна країна думала що має непересічну зброю, натомість загинуло 10 мільйонів юнаків.

     - Якби ж військове керівництво було мудре, то загинуло б набагато менше, - підсумував свою промову Алан. – А так, купа юнаків загинула через те, що генерали не вміли воювати та не вміли складати плани воєнних дій.

      - Невже, Україна також хотіла чужих земель? – Здивувалася Фрося.

      - Україна тоді була у складі Російської Імперії, - сумно відповів Алан.

      - Е? – Витріщилася Фрося.

      - Розумієш, ота дівчина, яку мав би купити Карл Густав, потрапила до ханського палацу у Бахчисараї. Тоді за хана був Ісялм Ґерай Третій. Та дівчина, вважала себе українською патріоткою, та вбила хана. Замість нього головою Кримського Ханства став Мехмед Четвертий, чиї дії призвели до того, що Польща відійшла на другий план, а владу у цих краях отримала Росія. А Переяславська Рада 1654 року призвела до того, що Україна потрапила під владу Москви. Хоча, - задумався Алан, - тоді столицею стало новостворене місто  - Санкт-Петербург.

     - А та… як її Фріка…

     - Фіке?

     - Неважливо! – Відмахнулася від  дрібниць Фрося. - Вона таки стала королевою?

     - Імператрицею. Катериною Другою. І фактично зруйнувала Україну. Люди стали рабами. Але не такими, як у Османів, коли себе можна було викупити, чи стати вільним, якщо господар помре.

      - А звідки ти про неї знав? – Юнак промовчав, знітився та почав розповідати про будівлю Святої Софії.

      Дівчина перервала його після слів про Бароко.

     - Я ще от чого не розумію. Тут у мене немає братиків та сестричок. А мама сказала, що вісімнадцять років тому вона потрапила в автомобільну аварію та не могла мати дітей. Як це трапилося?

     - Мабуть, після нашої подорожі у сімнадцяте століття, якимось чином вижив пращур того, хто влаштував автомобільну аварію. Все дуже просто.

       - Але як у них з татом з’явилася я?

       Алан смикнувся ще сильніше, ніж після запитання про те, звідки він знав про Фріке, чи Фіке.

      - Може, тобі двадцять? – Припустив юнак, але якось не дуже впевнено. Він знову взявся за описування історії Святої Софії. Здається, ця тема його дуже цікавила, на відміну від Фросі.

     Дівчина слухала колишнього вчителя неуважно, якщо прислухалася до слів взагалі. У цю мить її хвилювало, чи він вже був у минулому та закохався там в когось. Може, у княгиню Ольгу? І що він знав про неї, Фросю? Може, він її давній пращур? Бррр…. Занадто вже сумним та підозрілим був цей Алан.

      Вони увійшли до самого Собору. Там, повз старовинні і прадавні стіни і колони, Алан повів дівчину до величезного куполу, на якому була зображена – Оранта – Мати Ісуса Христа. Або, як сказав би Джин Йел –Мар’ям - Мати Іси ібн Мар’ям.