Аграфена Осіння - Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння

Дін схопився, кинувся до неї й в останній момент утримав від удару головою об підлогу.
Підхопивши свою обм'яклу дружину на руки, він підняв її, обережно поклав до ліжка і, нахилившись, покликав:

– Нато, – жодної реакції. – Дівчинко моя, подивися на мене. Вії здригнулися, і затуманені зелені очі глянули на нього. – Мила, одне лише слово – хто?!

Ледве чутний шепіт у відповідь:

– Кенді.

– Вважай, вона вже мертва. І знову ледве помітне:

– Вона та Талія...

– Тихо, люба, – чоловік поклав долоню на холодні жіночі губи. – Я все зрозумів, – він укутав її в ковдру з ніг до голови, смикнув червоний шнурок біля ліжка.

Коли двері відчинилися, і покоївка тільки-но зібралася увійти в спальню пані, її зупинив владний голос:

– Террі! Терміново сюди Меріда, Ростона, Кевіна, а потім покличеш Грета та Робіна з гаража. Миттю давай, чого застигла?

– Пані...

– Жива твоя пані й, якщо хочеш, щоб так було й далі, бігцем, я сказав!

Покоївка моментально зникла з кімнати. Через пару хвилин у спальню влетіли Мерід і помічник радника, Ростон, на ходу застібаючи халати. Слідом за ними прибіг Кевін.

– Меріде, терміново запечатай усі виходи з палацу. Впевнений, що вона ще всередині.

– Хто, Ваша Величність? – запитав радник, дивлячись на бліду, як крейда, королеву, що лежала на ліжку.

– Кенді! Виконуй давай!

Ще не встигли за Мерідом зачинитися двері, як наказ уже отримував Ростон.

– Охоронців, що чергують на сходах першого, другого та третього поверху, до мене в кабінет. Потім охоронців, які сторожили Кенді, туди ж, швидко!

Чоловік, як ошпарений, рвонув до дверей і мало не зіткнувся з покоївкою, яка привела ще двох творінь Меріда, що працювали в гаражі, Грета і Робіна.

– Террі, іди та пришли сюди Федеріку, а сама вирушай на кухню, хай кухарка приготує гарячий солодкий чай і якісь місткості з гарячою водою. Її Величність треба відігріти.

Коли служниця зникла, він повернувся до виробів Меріда:

– Кевін! За ці двері. Не відходити ні на крок, пускати тільки тих, кого я назвав, – Кевін кивнув і зник за вхідними дверима. – Грет, туди! Робін, туди! – одному помах рукою у бік вітальні королеви, іншому у бік спальні короля. – Наказ: не пускати нікого. Всім зрозуміло?

Підтвердивши, що все ясно, Грет і Робін вирушили кожен на вказане місце. Тут же двері з коридору прочинилися, Кевін пропустив розпатлану, злякану Федеріку і Ростона. Кордевідіон вказав статс-дамі на ліжко, і та, тихенько охнувши, кинулася до нього, а король подивився на Ростона:

– Ти привів охорону?

– Ні, Ваша Величність. Вони сплять.

– ЩО вони роблять?

– Сплять, – повторив Ростон.

– Усі? – Діну здавалося, що він просто лусне від люті.

– Так, усі, – підтвердив помічник радника.

– А ті, що охороняли Кенді?

– Один спить, інший з розбитою головою, щойно прийшов до тями.

– Демонове пекло! Що тут діється? – гаркнув Кордевідіон.

Вхідні двері відчинилися, і в кімнату впливла кухарка з великим чайником, а за нею впурхнула Террі, несучи у двох руках великі металеві відра, наповнені камінням.

– Це ще що? – тицьнувши рукою у бік відер, спитав король.

– Ваша Величність, ми принесли гаряче каміння.

Дін покліпав очима, не розуміючи.

– Замість гарячої води.

– А-а-а...

Кухарка відразу ж попрямувала до столу, на якому стояв графин із водою та дві чашки. Налила в одну чашку окропу і понесла до ліжка королеви. По кімнаті поширився приємний аромат якихось трав. Террі швидко викидала з шафи ковдри і простирадла, якими обертала принесені камені та укладала в ногах у Наталії.

– Ростоне, де той стражник, якого поранили? – спитав Його Величність.

– Внизу в холі, я вже послав за лікарем, – озвався чоловік.

– Треба поставити нових охоронців, тепер замість двох відправ по троє на поверх, – розпорядився Дін. – Куди поділи сплячих красенів?

– Поки що нікуди, там же на сходах і досипають.

– Добре, не чіпай їх. Прокинуться – самі встануть, нема чого тягати їх.

– Не вистачить людей, щоб замінити... – почав Ростон.

– Поклич кількох королівських гвардійців. Іди швидше, поки Мерід ще там. Він тебе випустить і впустить солдатів, а я поки що піду з пораненим поговорю, – помічник радника вирушив виконувати розпорядження.

Озирнувшись на ліжко королеви та переконавшись, що за дружиною добре доглядають, Дін пішов до дверей. Він вже зібрався виходити, коли його гукнула покоївка.

– Ваша Величність.

– Що тобі, Террі?

– Пані хоче вам щось сказати.

Дін повернувся назад.

– Ти як, маленька? – запитав він, підходячи до ліжка дружини.

Вона вже трохи порожевіла і сиділа, спираючись на Федеріку, яка підтримувала її, щоб Наталя не впала. Поруч сиділа кухарка з чашкою чаю, з якої по ковтку давала дівчині пити.

– Вже краще, – прошепотіла Наталка, її голос ще був слабким.

Вона поманила чоловіка ближче. Дін нахилився до її обличчя:

– Ти щось хотіла, люба?

– Дін, ти ж голий, так і підеш?

Чоловік спочатку розгубився, а потім розреготався. Він зовсім забув, що так і не вдягнув халат, хизуючись голим торсом, одягнений тільки в піжамні штани.

– Ну ти даєш, дружино! Невже тебе це зараз турбує? – коли вона кивнула, продовжив: – Значить, все буде добре, – і, легенько обхопивши її за голову, поцілував її ніжні, вже теплі, пахучі травами, губи.

– Дін, припини, ми ж не одні, – спробувала заперечити Наталя, коли він відірвався від неї.

– Я радий, що ти зі мною, люба, що я не втратив тебе.

Посміхнувшись червоній, як помідор, Федеріці, знову потягнувся до уст дружини, але вона прикрила його губи долонькою, яку він не проминув поцілувати. Потім, щось згадавши, запитав, відвівши руку дружини від обличчя:

– Як так вийшло, що ти була не в ліжку, коли прийшла Кенді?