Аграфена Осіння - Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Не знаю, – злегка зрушивши плечима, прошепотіла дівчина. – Мені здалося, що хтось мене штовхнув, але нікого не було, коли я прокинулась. А потім відчинилися двері та...
– Розумію, – перервав її чоловік, розуміючи ще й те, що якби Наталя була в ліжку, він би не встиг їй допомогти. – Відпочивай.
Кордевідіон надів халат, застебнув на всі ґудзики, потім голосно запитав:
– Іррешим, ти тут?
Під здивованими поглядами трьох жінок повітря почало згущуватися, формуючи високого довговолосого чоловіка з гордим профілем. Дін притис праву руку до серця, вклонився з гідністю і сказав:
– Іррешиме, дякую тобі від щирого серця за порятунок моєї дружини. Вважаю, що цим вчинком ти повністю спокутував свою провину і тепер можеш бути вільним.
Примара повторила жести Діна, притиснувши руку до грудей і вклонившись. Потім вона повернулася до застиглої на ліжку трійці, знову вклонилася і розчинилась у повітрі, ніби її ніколи не було.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння», після закриття браузера.