Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

не встигли, бо програма «Оголена спина» на станції не поширювалася. Хоча ми самі створили й оплачували космічні апарати, оскільки суто технічно це була територія Сполучених Штатів, Президенту слід було дочекатися, як на виниклу проблему відреагує ООН.

— Можемо про це не турбуватися, — раптом заявив Рекстон.

— Чому ні? — поцікавився Президент.

— Я, мабуть, єдиний серед присутніх, кому доводилося подовгу служити на космічних станціях. Джентльмени, ці «костюми», які ми зараз маємо на собі, є на станціях традиційними. Повністю одягнена людина виділятиметься там, мов дивак у пальті на літньому пляжі.

І Рекстон віддав кілька наказів своїм помічникам.

Президент знову взявся вивчати мапу.

— Наскільки нам відомо, — сказав він, показуючи на Гриннелл в Айові, — все це почалося саме звідти, де була здійснена єдина посадка.

— Саме так, — підтвердив Старий.

— Гей, ні! — заперечив я.

Всі разом поглянули на мене, і мені стало ніяково.

— Продовжуйте, — сказав Президент.

— Було ще щонайменше три приземлення, я достеменно про це дізнався — перед тим як мене врятували.

На обличчі Старого з’явився спантеличений вираз:

— Синку, а ти впевнений? Ми гадали, що викрутили тебе досуха.

— Впевнений на сто відсотків.

— А чому ти про це не сказав?

— Я ніколи про це раніше не думав.

І я спробував пояснити, як почувається захоплена паразитом людина, як вона знає, що відбувається, але все для неї мов уві сні — і важливо, і водночас не важливо. Мені стало бентежно. Я — не з лякливих, але коли на твоїй спині сидить володар, то це все ж таки щось та значить.

—Не нервуй, синку, — заспокійливо сказав Президент і поблажливо усміхнувся.

Ця усмішка — не продукт телетрансляцій, вона була по-справжньому щирою.

—Важливо ось що: де вони приземлилися? — озвався Рекстон. — Ми й досі маємо можливість спіймати їх там.

— Навряд чи, — відповів Старий із сумнівом у голосі. — Після першого приземлення їм вдалося все приховати буквально за якісь кілька годин. Якщо це справді було перше приземлення.

Я підійшов до мапи і спробував пригадати. Спітнівши, я нарешті показав на Новий Орлеан.

— Я абсолютно впевнений, що одна з посадок була тут, — сказав я, вдивляючись у мапу. — Не пам’ятаю, де приземлилися інші, але я точно знаю, що вони приземлилися в окремих місцях.

— А може, десь тут? — поцікавився Рекстон, показуючи на східне узбережжя.

— Не знаю, не знаю.

Старий вказав на іншу небезпечну територію на східному узбережжі.

— Нам відомо, що це — точка вторинного зараження.

Старий вчинив милосердно й не став розповідати, що до того зараження доклався й я.

— Більше нічого не пам’ятаєш? — роздратовано спитав Мартінес. — Подумай добряче, чоловіче.

— Та я не знаю. Насправді я ніколи не знав, що вони замишляють. — Я напружив голову так, що вона мало не луснула, а потім вказав на Канзас-Сіті. — Я надіслав туди кілька повідомлень, але не знаю, чи були то заявки на поставки.

Рекстон поглянув на мапу: Канзас-Сіті був утиканий червоними шпильками не менше за Айову.

— В такому разі припустимо, що в Канзас-Сіті також було приземлення. Наші технарі зможуть прояснити це питання. Можна буде застосувати суто логістичний аналіз, і таким чином вирахувати місце ще одного приземлення.

— Або кількох приземлень, — додав Старий.

— Так, або кількох приземлень. Безперечно. Але нам потрібно більше повідомлень.

Рекстон повернувся до мапи і уставився в неї задумливим поглядом.

РОЗДІЛ 16

Намагання бути мудрим по шкоді — дурне заняття. Але в момент приземлення першої тарілки цю небезпечну гидоту міг би розчавити один рішучій чоловік одною бомбою. А в час, коли троє представників «родини Кавано», тобто Мері, Старий і я, здійснювали розвідку в околицях Гриннелла та в Де-Мойні, ми навіть утрьох могли б знищити усіх слимаків, якби виявили безжалісність і, що важливіше, коли б знали, де всі вони були.

Якби програму «Оголена спина» запровадили не пізніше двох тижнів після першого приземлення, то вторгненню можна було б покласти край іще тоді. Але наступного ж дня стало ясно, що ця програма як наступальний крок зазнала фіаско. Проте як захисний крок вона виявилася корисною: ще чисті території можна було убезпечити від зараження, оскільки слимаки не мали змоги переховуватися. Окрім того, «Оголена спина» мала й деякі невеликі успіхи в плані наступу: заражені райони, але ще не взяті слимаками під повний контроль, були швидко від них очищені. Наприклад, сам Вашингтон і Нова Філадельфія. Новий Бруклін також — там я особисто давав конкретні поради. І в результаті усе східне узбережжя перетворилося з червоного на зелене.

Але територія в центрі країни, проявляючись на мапі, червоніла, і такою й залишалася. Інфіковані регіони горіли тепер рубіновим світлом, бо просту настінну мапу зі шпильками замінили величезною електронною мапою військового типу з масштабом десять кілометрів в одному сантиметрі. Вона займала усю стіну конференц-зали. Це була мапа-дублікат, тоді як оригінал ховали в підземеллях Нового Пентагона.

Країна розділилася навпіл, наче якийсь велетень розлив по центру червону фарбу. Дві зигзагоподібні янтарні лінії межували із широким пасмом, окупованим слимаками. Подекуди ці території накладалися по краях одна на одну — це були зони реальної діяльності, місця, де був можливий прийом прямої видимості як зі станцій, контрольованих ворогом, так і зі станцій, які все ще перебували в руках вільних людей. Одна така зона починалася біля Міннеаполіса, тягнулася західніше Чикаго та східніше Сент-Луїса, а далі зміїлася крізь Теннессі та Алабаму аж до Мексиканської затоки. Друга широким шляхом прорізала Великі рівнини й виходила на район біля міста Корпус-Кристі в Техасі. Центром янтарної зони, ще не сполученої з основним масивом, було місто Ель-Пасо в тому ж Техасі.

Поглянувши на цю мапу, я подумав: «А що ж там відбувається в отих