Нікколо Макіавеллі - Про військове мистецтво, Нікколо Макіавеллі

Перша вимога — це зводити стіну у вигляді ламаної лінії, по можливості множачи кількість вихідних і вхідних кутів. Противник не може тоді близько підійти, оскільки піддається небезпеці нападу не тільки з фронту, а й з флангу. Якщо стіна висока, вона занадто відкрита для гарматного вогню; якщо вона низька, на неї легко влізти. Якщо вирити перед стіною рови для утруднення нападу, то численний ворог легко їх засипле, і стіна буде захоплена.

Тому я вважаю (я, звичайно, можу помилятися), що для уникнення цієї подвійної небезпеки треба будувати високі стіни і влаштовувати яму за ними, а не зовні. Це кращий спосіб будувати укріплення, бо він захищає тебе однаково від артилерії і від нападу, не даючи в той же час ворогові можливості засипати рови. Отже, висота стіни має бути, у всякому разі, достатньою, а ширина — не меншою трьох ліктів, щоб важче було її зруйнувати.

На мурах стоять вежі на відстані 200 ліктів одна від одної; внутрішній рів повинен бути завширшки не менше 30 і завглибшки 12 ліктів. Вийнята земля вся викидається у бік міста і підпирає стіною, що починається від підошви рову і підноситься над насипом на людський зріст, завдяки цьому збільшиться глибина рову. На дні його через кожні 200 ліктів будуть влаштовані каземати, озброєні гарматами, які знищать всякого, хто спробує спуститися в рів. Велике знаряддя, яке захищає місто, ставиться за стіною, замикає рів, бо для захисту зовнішньої стіни зручні через її висоту тільки невелике або середнє знаряддя.

Якщо ворог наважується на приступ, його відразу ж затримає висока зовнішня стіна. Якщо він підійде з артилерією, то повинен буде спочатку цю зовнішню стіну зруйнувати, але при цьому постраждає сам, оскільки стіна завжди обвалюється у бік обстрілу, і утворюються величезні купи уламків, яким обсипатися нікуди, тож вони тільки ще збільшують глибину рову. Таким чином, просунутися не можна, бо цьому завадять руїни стіни, рів і розташована позаду нього артилерія, яка б’є того, хто прагне взяти в облогу, напевно. Залишається останній спосіб — засипати рів, але це справа дуже і дуже важка: рів широкий і глибокий, а наблизитися до нього нелегко, так як стіна побудована ламаною лінією з безліччю вхідних і вихідних кутів, і рухатися між ними, з причин, вже зазначеними, можна тільки з великими труднощами. Нарешті, ворог має перетягнути все необхідне йому через руїни стіни, і це створює йому найжорстокіші перешкоди. Таким чином, я вважаю, що фортеця, влаштована за моєю пропозицією, буде абсолютно неприступною.

БАТТІСТА. Чи не стане наша фортеця ще сильнішою, якщо, крім внутрішнього рову, викопати ще рів зовні?

ФАБРІЦІО. Безсумнівно, але, якщо викопується тільки один рів, краще робити це з внутрішнього боку.

БАТТІСТА. Яким ровам ви віддаєте перевагу — наповненим водою чи сухим?

ФАБРІЦІО. З цього приводу є різні думки, оскільки водяні рови захищають від підкопів, а сухі важче засипати. Однак, зваживши всі міркування, я віддав би перевагу сухим ровам, бо вони безпечніші. Траплялося, що водяні рови взимку замерзали і полегшували цим взяття міста, як це і було при облозі Мірандоли Папою Юлієм II. Для захисту від ворожого підкопу я викопував би рови такої глибини, щоб всякий, хто надумав би рити далі, неодмінно натрапив би на воду. Стіни і рови фортець повинні облаштовуватися так само, щоб зробити сильний опір тим, хто осаджує.

Захиснику міста я наполегливо раджу пам’ятати одне: не влаштовуйте окремих бастіонів поза головною стіною. Будівельнику фортеці я раджу інше: не влаштовуйте в ній ніяких укріплень, куди гарнізон міг би сховатися після втрати передньої стіни. Коли я даю першу пораду, то думаю про наступне: треба уникати всього, що може відразу і безповоротно підірвати колишнє високе враження про тебе людей. Вони перестають тоді рахуватися з твоїми розпорядженнями, а колишні твої прихильники бояться за тебе заступитися. Тим часом це неодмінно станеться, якщо ти зведеш бастіони окремо від головної міської стіни; вони завжди будуть взяті, бо в наші дні немислимо утримати дрібні зміцнення, які потрапили під нищівний вогонь гармат, а втрата бастіонів буде початком і причиною твого власного падіння. Коли генуезці повстали проти Людовіка, короля Франції, вони звели деякі бастіони на пагорбах, оточуючих місто, але бастіони ці були відразу знесені, і втрата їх спричинила взяття самого міста.

Скажу тепер про значення другої поради. Я стверджую, що найбільша небезпека для захисту фортеці — це існування в ній укріплень, куди можна відступити після втрати переднього валу. Якщо солдати сподіваються на порятунок, віддавши ворогові місця, що обороняються, вони не стануть захищатися, а втрата важливого пункту призведе до падіння всієї фортеці. За прикладом ходити недалеко: згадайте взяття фортеці Форлі, яку графиня Катаріна захищала від сина папи Олександра VI — Цезаря Борджа. Він стояв під стінами споруди на чолі французьких військ. У фортеці було безліч укріплень, куди можна було послідовно відступати. По-перше, там знаходилася цитадель, відокремлена від фортеці ровом, через який було перекинуто підйомний міст; фортеця поділялася на три частини, відділені водяними ровами і з’єднані мостами. Вогонь герцогських знарядь зосередився на одній з частин, і в стіні утворився пролом, а комендант, мессер Джованні да Казале, і не подумав захищати пролом, а відступив і відвів війська до інших укріплень. Солдати герцога, проникли без опору в цю частину, заволоділи мостами, які зв’язували її з іншими частинами, і миттєво стали господарями всієї фортеці.

Так підкорилася твердиня, яка вважалася неприступною, і сталося це з двох причин: по-перше, в ній було занадто багато непотрібних внутрішніх укріплень; по-друге, окремі частини фортеці не мали можливості самостійно і вчасно піднімати мости. Погано побудована фортеця і бездарність коменданта погубили мужню графиню, яка вирішила чинити опір війську, на боротьбу з яким не наважувалися ні король Неаполя, ні герцог Мілана. Зусилля її, правда, не мали успіху, але боротьба принесла їй велику честь, цілком заслужену її доблестю. Свідченням цього є безліч віршів, складених тоді на її похвалу.

Якби мені довелося будувати фортецю, я б обніс її міцними стінами і ровами за способом, про який ми вже говорили; всередині я залишив би тільки житлові споруди і навмисне робив би їх неміцними і низькими, щоб вони не заважали коменданту, який знаходиться в центрі, оглядати увесь простір стін фортеці і бачити, куди треба поспішати на допомогу. Кожному солдатові я твердо втовкмачив