Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

- Тобто ти бачив де це? - запитував атлант. 

- Так.

- Як би ж ти міг мені показати... - сумно відповів Ділан.

Азалія, що стояла весь цей час за його спиною, замислилась і запропонувала:

- Я можу спробувати витягнути його з в'язниці і навіть напитати силами.

Ділан гляну на неї.

- Дійсно, - він усміхнувся Віпату. - З нами ж Демониця! 

Віпат затягнувся до руки атланта, якою він обхопив залізний грат. Він доторкнувся до Ділана і промовив:

- Я відчуваю тепло твоїх рук, а значить це точно ти. Проте не варто витягувати мене звідси. Пропажу помітять, заб'ють у тривогу і ти не зможеш спокійно забрати те, що тобі потрібно. - колишній солдат запропонував інше: - я дам тобі детальні інструкції, як знайти браслет.

- Не варто. - зза спини Ділана промовила Азалія. - Є кращий варіант. Ви підете удвох, а я залишусь тут. Було б прикольно спробувати закляття перевтілення. Але спочатку...

Азалія вже трохи натренувалася, тому просто заплющила очі і уявила те, що хоче зробити. Іскри магії з її рук полетіли у бік Віпата. Легка димка огорнула його і через мить перед ними постав сидячий воїн в обладунках, поголений і пострижений. А головне свіжий і готовий до бою. 

Віпат встав. Він огледів себе ніг до голови і здивовано глянув на Азалію. Таким живим він давно себе не відчував.

- Я згадав тебе, - помахав пальцем він у її бік. - Ти точно була ручним демоном кронпринца. Вічно оберігала нашого молодого князя. Тільки виглядала ти, - він оглянув її з ніг до голови, помітивши просте шкіряне піратське вбрання. - якось більш... серйозно і елегантно чи що. Тільки одне не зрозуміло: куди ділася, коли Ділана кинули у в'язницю.

- Блін, і ти туди ж... - закотила очі вона.

- Тоді всі гадали, що ти зрадила молодого князя. - здвигнув плечима він. - Проте не мені тебе судити. Бо сам я нічого не зробив, щоб захистити свого друга.

- Так, досить соплі намотувати на кулак... - дратівливо відізвалася демониця. Вона торкнулася рукою ґрат й вони легко розплавилися, утворюючи діру і невагомо стікаючи на підлогу розкаленим залізом.

Віпат вийшов, а піратка зайшла всередину. Наостанок вона торкнулася руки солдата і перетворилась в його точну копію. Тільки не цю статну і сильну, а ту копію яку вони побачили лиш відшукавши Віпата. Тепер деманиця була схожа на того замученого узника.

Тут же вона повернула грати у їх першочергове положення.

- Ти впевнена, що хочеш залишитись тут? - невпевнений у даному рішенні запитав Ділан.

- Ні. Хто здоровому глузді захоче залишитися у в'язниці, - скептично глянула на нього Азалія. - Але так я можу дати вам фору. Приєднаюся пізніше, не хвилюйтесь, я не пропущу таку веселуху.

Ділан дістав з кишені кишенькове дзеркало, на якому тренувалась Азалія відкривати портали.

- Не йди через увесь палац. У тронній залі є величезне дзеркало. Ти можеш приєднатися до нас, безпосередньо пройшовши крізь нього.

- Нам пора, - поклав руку на плече Ділана Віпат. - скоро буде знову обхід стражі і нас тут не має бути. Тут має бути лише в'язень.

- Бережи себе тут... - на останок сумно кинув атлант. 

- Подумаєш, заручниця твоя чи заручниця в темниці. В яких тільки гнилих місцях я не була... - хмикнула демониця і всілася на підлогу темниці.