Вікторія Хорошилова - Янгол чи Демон, Вікторія Хорошилова

— А якщо переживаєте про майбутніх дітей, то можу вас заспокоїти, їм вистачить. І на час лактації вони можуть збільшитися на розмір або два.

І щоб я більше нічого не сказала, Алекс поцілував мене, і цілував довго із захватом. Коли ми відірвалися одне від одного я вже бачила чітко. Одразу подивилася на руку і порахувала пальці.

— Як очі? — запитав лікар, виявляється, він нікуди не йшов.

— Бачу, — сказала зі сміхом і заплакала від полегшення.

Алекс згріб мене в обійми. А я просто розревілася, виплескуючи напругу.

— Я трохи пізніше зайду. Побудьте удвох.

— Не йдіть, — сказав крізь сльози. — Ви говорили щось про операцію. Коли?

— Якщо ви морально готові, то завтра вранці. Сьогодні ще відпочиньте, побудьте удвох. А рано вранці почнемо. Не переживайте, все буде добре. Заснете і прокинетеся вже знову в цій палаті.

— Добре.

Алекс побув зі мною до вечора, поки лікар не виставив його додому.

— Я завтра приїду, можна?

— Можна. Але спочатку зателефонуйте. Щоб знати точно.

Наступного дня після операції Алекс запитав:

— Може чогось хочеш?

— Заміж.

— За мене підеш?

— Так, за тебе піду, — сказала сонно.

Дивлячись, як він пішов до дверей, стривожилася, даремно, напевно, сказала, не до кінця від наркозу відійшла.

— Ти куди?

— За кільцями. Чи потім?

— Потім, побудь зі мною.

Рідні, дізнавшись про наше бажання одружитися, зраділи, стали думати про те, яке свято організувати, кого запросити. Алекс, дивлячись на мене, запитав:

— Що не так?

— Я не хочу в цьому брати участь.

— Не зрозумів?!

— Я просто хочу розписатися, і щоб мене ніхто не дошкуляв підготовкою і сукнею.

Рідні спробували самі все продумати, але на десятому чи двадцятому запитанні від мам, я жалібно подивилася на коханого. Хотілося сховатися від усіх подалі. А вранці почула від нього запитання:

— У тебе є гарний костюм?

— Є білий брючний, трійка. На випускний одягала, зараз мені якраз впору. З моєю худобою.

— Тоді одягаємося і йдемо одружуватися.

— Без рідних?

— Ну, якщо ти не хочеш тяганини з підготовкою і відмовок у спонтанному рішенні, то без них. Щоправда нам потім головомойку влаштують, але це буде потім.

— Ну потім і відсвяткуємо, і фотосесію зробимо.  Потім, коли я до тями прийду остаточно. А то помру незаміжньою.

— Так, рідна, не потрібно таких думок. Я вдівцем не збираюся ставати. Я від тебе дітей ще хочу. Мінімум двох. А взагалі-то я мріяв про велику родину.

— Ну, ти знаєш, що для цього робити, — сказала все ще сонно.

Алекс зателефонував шефові й відпросив нас на пів дня з роботи. Дітей швидко відвези в садок і поїхали одружуватися. Після церемонії сфотографувалися і відправили рідним.

— А як же відзначення з гостями? — зателефонував першим дядько.

— Потім відзначимо, ми тепер нікуди не поспішаємо. І ви спокійно все організуєте.

— Я б запитав, чи не вагітна ти. Але ти тільки з лікарні. Що спонукало?

— Ну до наступної неприємності вирішила все ж таки варто заміж вийти. Хоча Алекс проти вдівцем ставати.

— Ліко, я тебе з того світу дістану і випорю. Зрозуміла мала?

— Так. Люблю тебе. Нехай мами тепер не поспішаючи все організовують. А тоді й фотосесію зробимо для всіх. Добре?

— Добре козочка.

На роботу купили тортик, і я захопила пиріжки. Шеф і колеги вже знали про нашу спонтанну справу. Але бачачи частування перестали хмуритися. Рідні якщо й засмутилися, то небагато. Бо від самого відзначення ми не відмовилися і цим їх трохи задобрили. А варто було мені вийти на роботу, як знову з'явився Габріель і менталіст.