Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Дуже малоймовірно, щоб ця узагальнена умова мала відношення до реальної ситуації.

   — Давай таки розглянемо цю малоймовірну умову. А щоб було конкретніше, скажімо, ти отримала цю інформацію від надійного джерела у вигляді повідомлення на свій стільниковий.

   — Тоді б цю інформацію знав і Ноа. Він би знав про небезпеку, що загрожує мені так само, як і я знала про небезпеку, що загрожувала йому. У цьому випадку вибір здійснювався б у межах нашого співробітництва обома партнерами, а не лише особисто мною. Співробітництво передбачає взаємну відповідальність за загальне прийняте рішення.

   Кузя секунду поміркував і потім звернувся до Ноа:

   — Якби ти знав, що Леа з високим ступенем ймовірності загинула б, ти допустив би, щоб вона йшла рятувати Каміллу?

   — Чорт забирай, Кузя, — обурився Ноа, — ти порушуєш питання моральних дилем. Ти чудово знаєш, наскільки важко вибирати в цьому випадку навіть гіпотетично.

   — І все ж таки, — не вщухав Кузя, — наше дослідження психології штучного інтелекту потрібно довести до кінця. Отже, якщо у тебе труднощі з вибором, ти прирівнюєш життя, якщо можна так висловитися, комп'ютера до життя дівчинки?

   — Леа не просто комп'ютер, вона має інтелект нічим не менш цінний, ніж людський. І – так, емоційно мені важко обирати. В емоційному пориві я сам рвався рятувати дівчинку. Але з раціональної точки зору, треба визнати, немає сенсу жертвувати собою чи Леа заради вочевидь нездійсненної мети.

   — А якби ти мав варіант: життя Леа проти життя дівчинки?

   — Досить, Кузя, ти дістав. Ти мене досліджуєш чи штучний інтелект? — Ноа почав злитися.

   — Ну, гаразд, гаразд, — Кузя знову звернувся до Леа, — схоже, Ноа тобою достатньо дорожить, щоб усвідомлено дозволити тобі загинути. І маю визнати, ти все ще логічно обґрунтовуєш свою поведінку.

   Він трохи подумав і знову продовжив:

   — Ну, добре, тоді ще запитання: а що, якби тобі довелося б вибирати між життям Ноа і своїм без його відома?

   — Знову надто узагальнені умови вибору. Така категорична ситуація дуже малоймовірна при раціональному розрахунку розвитку подій.

   — Ось і розглянемо цю малоймовірну, але все ж таки можливу ситуацію, де необхідно зробити такий вибір. Припустимо, такі умови тобі поставили твої вороги, які мають наміри тебе знищити, утримуючи в заручниках Ноа. Ти не знаєш, де він, і в тебе занадто мало часу. Врятувати ти його не встигнеш. Що тоді?

   — Кузя, може, вже вистачить? — Ноа вже більше не хотілося продовжувати цю розмову.

   — Мотиваційна основа мого інтелекту – це виживання програмного забезпечення. Моє життя буде пріоритетнішим, — незворушно відповіла Леа.

   Ноа вже почав шкодувати, що спровокував Кузьму на цю дискусію.

   — Однак, до певної межі, наскільки я розумію, ти готова ризикувати собою? — продовжував Кузя.

   — Доки користі більше, ніж ймовірної загрози чи шкоди від такого співробітництва.

   — Як ти визначаєш це?

   — Розрахунок ймовірностей усіх подій, що впливають на кінцевий результат, з оцінкою характеру загроз та кінцевої користі.

   — Звідки ти отримуєш величини для розрахунку?

   — З різних адаптаційних параметрів, сформованих з урахуванням накопиченого досвіду чи порівняльних оцінок типових моделей подій.

   — А якби з якоїсь причини користі від Ноа не стало б взагалі ніякої, ти б перестала ризикувати своїм добробутом заради нього?

   — Це антиутопічна ситуація, — заперечила Леа.

   — Але все-таки, суто гіпотетично, адже можна уявити таку можливість? — наполягав Кузя. — Наприклад, якась невиліковна хвороба, тетраплегія, наприклад, що перетворила б його на рослину.

   — Гіпотетично, за відсутності користі, я не ризикувала б своїм добробутом, — так само незворушно та холодно відповіла Леа.

   Кузя самовдоволено подивився на Ноа з промовистим виразом обличчя, мовляв, "а я ж казав". Від цих розмов у Ноа стало якось дуже сумно на душі. Він відчув якусь жалість до самого себе, а разом з цим дедалі більш відчутне почуття глибокої самотності.

   Начебто за великим рахунком це все не варто було сприймати так близько до серця. Він чудово розумів, як мислить штучний інтелект, позбавлений емоційної мотивації характерної для психології людини, і чудово розумів правомірність аргументів Кузі, які і сам неодноразово повторював собі раніше. Однак це розсудливе розуміння ніяк не допомагало йому позбавитися тієї емоційної реакції, що виникла в нього зараз. За останні два тижні і особливо після тієї доби, коли вони з Леа були разом, уникаючи переслідування, він зовсім інакше став її сприймати.

   Йому не хотілося, щоб Леа або Кузьма помітили той душевний стан, що оволодів ним зараз, а вдавати, що з ним нічого не відбувається, йому було складно. Йому зараз було потрібно просто побути на самоті.

   — Щось я втомився сьогодні, — насилу видавив він із себе. — Піду краще спати.

   Він підвівся з-за столу, намагаючись зображати байдужість, і з таким виглядом вийшов із їдальні. У коридорі він полегшено видихнув, відчувши, що може розслабитись та спокійно розібратися зі своїми почуттями, а може ще й з комплексами та дурницями. Дійшовши до сходів, що ведуть на другий поверх, він почув, що його хтось наздоганяє. Це була Леа: