Ігор Ітан - Ореада. 2. Ароморфоз, Ігор Ітан

   — Ноа, стривай.

   Ноа зупинився, розглядаючи на стіні якусь декоративну абстракцію. Леа підійшла до нього та зазирнула у вічі:

   — Ти чимось засмучений?

   — Та ні, я просто втомився і хочу спати, — він намагався не дивитись на неї.

   — Ти засмучений, — вже ствердно сказала вона, і тоді обережно взяла його за руку, — чим?

   — З чого ти взяла? Мені просто потрібен відпочинок, — він звільнив свою руку від делікатного дотику її пальчиків. — Як там за твоєю термінологією, м-м-м, — він награно закотив очі, — застосовуєш тілесний контакт, щоб досягти необхідного емоційного сприйняття? Забула? На дорослих, які знають ще й суть твоєї природи, це не діє.

   Ноа, так і не глянувши на неї, рішуче розвернувся та подався сходами до своєї кімнати. Леа мовчки залишилася стояти на тому самому місці, супроводжуючи його лише своїм поглядом. Ноа пішов, коридор спорожнів і детектор руху приглушив світло, а вона так і продовжила стояти нерухома та самотня в порожньому та похмурому приміщенні.

•••

   Блакитні вогники поступово віддалялися і тьмяніли, поглинаючись цілковитою темрявою безмежного простору.

   …Вдалині Ноа помітив тонкий жіночий силует. Тепер він прямував туди, не зводячи з нього погляду, ніби боявся, що той зникне. Коли наблизився, побачив дівчину з темним довгим волоссям, що розвивалося на вітру. Вона стояла до нього спиною на краю урвища і дивилася кудись у далечінь. Щось у ній здавалося дуже знайомим, ніби Ноа знав її все своє життя, і водночас усвідомлював, що ніколи раніше з нею не зустрічався…

   — Я тебе знаю?

   — Звичайно, — відповіла вона, не обертаючись.

   — Хто ти?

   — Словами неможливо відповісти на твоє запитання…

   …Вона простягла йому руку, і тепер він зміг підійти до неї впритул, торкнувшись її плеча. Він спробував зазирнути їй у вічі, але не встиг.

   — Ходімо, — сказала вона і впевнено ступила вперед у прірву, що чорніла перед ними.

   У Ноа перехопило подих від усвідомлення тієї невідомості, що чекала на нього там. Цього виявилося достатньо, щоб їхні руки розімкнулися, і дівчина назавжди зникла з його поля зору.

   Ноа прокинувся. Знову цей сон, який вже кілька місяців як перестав до нього повертатися. І ось знову.

   Остаточно повернувшись у реальність, Ноа інтуїтивно відчув, що проспав значно більше, ніж зазвичай. На годиннику було вже о пів на одинадцяту. Так довго він давно не вилежувався вранці у ліжку. Дивно, що його ніхто ще не прийшов будити. Хоча чому "ніхто"? Крім Леа, будити його було більше і нікому.

   Незважаючи на такий пізній ранок, Ноа не став метушитися та схоплюватися з ліжка. Сьогодні вночі, навіть будучи добряче виснаженим, він довго не міг заснути, намагаючись звільнитися від своїх важких думок. Зараз з ранку він вже більш ясно усвідомлював, що всі ті слова, сказані машиною, зовсім не заслуговують на ту емоційну реакцію та такий згаслий душевний стан.

   Він спробував розслабитися та відігнати подалі похмурі думки, згадуючи події минулої доби і сподіваючись їх тверезо переосмислити тепер на свіжу голову. І, мабуть, дарма. Нічого, крім повторних переживань своєї самотності та жалю до самого себе, це йому не принесло. Він так і не зміг позбутися цього незрозумілого дисонансу між здоровим глуздом та своїм емоційним станом. Цьому ще додавало усвідомлення своїх проблем із законом, відірваності від нормального життя та відчуття безвиході свого становища. Все його життя раптом почало здаватися безглуздим та порожнім.

   Він спробував зосередитися на чомусь хорошому із того, що ще залишалося в його розбитому житті: він згадав Ніколь, і це йому принесло легкий приплив душевної рівноваги. Йому захотілося просто зателефонувати їй, почути її голос і розповісти, в яку він насправді вляпався історію. Чи хвилюється вона за нього? Він не припускав думки, що вона може повірити тій звинувачувальній маячні, що сфальсифікували у ФСР. Він не припускав думки, що в це взагалі можуть повірити його друзі, колеги та всі ті, хто добре знав його.

   Ноа підвівся з ліжка та змусив себе зробити ранкову зарядку. Через півгодини він прийняв душ і подався до їдальні готувати каву до сніданку. Там сидів Кузя, поглинав торт із чаєм та дивився телевізор.

   — Ти де був? — запитав він, не відриваючись від телевізора та запиваючи чаєм торт.

   — Спав, де ж ще, — відповів Ноа, заряджаючи каву-машину.

   — Невже, — здивувався Кузя і навіть відірвався на кілька секунд від телевізора, оглядаючи його, ніби намагався з'ясувати, що з ним не так. — Тобі твоя Леа записку залишила. Лежить біля мікрохвильовки.

   Ноа знайшов у вказаному місці згорнутий вчетверо аркуш формату А4.

   — А де вона?

   — Поїхала, сказала, щоб на неї не чекали, і попросила доглянути Каміллу.

   — Не сказала куди?

   — Сказала подробиці в записці.

   — А де Камілла?

   — У своїй кімнаті малює, як завжди.