Ніл Гейман - Дітлахи Анансі

class="p1">— Ану киш!— гаркнула на них пані Гіґґлер. Птахи байдуже вилупились на неї і не зрушили з місця.

Один птах рвучко опустив голову в траву, а коли підняв її, у дзьобі борсалась ящірка. Смик, ковть — і ящірка перетворилась на згусточок всередині пташиної шиї.

Починався світанковий хор: дрозди, вивільги та сойки співали у світлих хащах за межами Саду Спочинку.

— Добре буде знову бути вдома,— розважив Чарлі.— Якщо пощастить, вона зробить так, щоб він забрався, доки я туди дістануся. А тоді все буде гаразд. Я якось владнаю все з Розі,— в ньому зазерніло щось схоже на обережний оптимізм. Заповідалось на пречудовий день.

У старих байках Анансі, простісінько як ми з вами, живе у своїй хатині. Звісно, він жадібний і хтивий, і шахруватий, і бреше як дише. І в нього добре серце, йому щастить, а іноді він навіть чесний. Часом він добрий, а часом нестерпний. Але він не лихий. Зазвичай ви на боці Анансі. Це тому, що Анансі належать всі історії. Коли світ був юнісінький, Маву подарував Анансі всі історії, відібравши їх у Тигра, й Анансі плете собі з них пречудову павутину.

У тих історіях Анансі — павук, і ще в тих історіях Анансі — людина. Втримати дві речі в голові не так уже й складно. Впорається навіть маля.

Історії Анансі переповідають бабці й тітоньки на Західному узбережжі Африки і на Карибських островах, і по всьому світу. З історій пишуть дитячі книжки: про старого доброго Анансі, який весело шахрує собі з цілим світом. Біда тільки в тому, що бабці, тітоньки й ті, хто пише дитячі книжечки, мають звичку недоговорювати. Є історії, які тепер вже не пасують для дитячих вух.

Ось історія, яку ви не знайдете у збірках для малят. Я називаю її

АНАНСІ ТА ПТАХА

Анансі не любив Птаху, бо коли Птаха голодна, вона їсть усяке, і павуки належать до всячини, яку вона жере. А ще Птаха ніколи не буває сита.

Раніше вони товаришували, але тепер ні.

Одного дня Анансі чимчикував собі і побачив ямку в землі. У нього негайно виникла ідея. І ось уже наш Анансі складає дрівця на дні ямки, розпалює вогонь, а тоді ставить на вогник казанця, кидає туди трав і корінців. А потім як почне бігати довкола казанця, як почне пританцьовувати, вигукувати і верещати, і кричить він про те, як добресенько чується, і що ліпше йому ніколи ще не було, ой-йой, всі болі і недуги зникли, і... «Боже,— кричить Анансі,— я за всеньке своє життя ще так добре не чувся!»

Весь той гармидер чує Птаха. Тож вона шугає з неба долі, щоб перевірити, що то за переполох. І питає: а про що це ти, братику Анансі, таке співаєш? Чого ти носишся, ніби на цвіту прибитий, Анансі?

А Анансі їй і відспівує: «Боліла в мене шия, та більше не болить. І живіт болів у мене, але тепер ні. І суглоби крутило-вивертало, а тепер я гнучкий, ніби молода пальма, і гладесенький, ніби Змія, яка зранечку-рано скинула шкуру. І я щасливо-могутній, і тепер я буду досконалий, бо я знаю таємницю, якої не знає більше ніхто».

— І що ж то за така таємниця?— цікавиться Птаха.

— Моя таємниченька,— відказує їй Анансі.— І всі даватимуть мені свої найцінніші пожиточки, найулюбленіші пожиточки, тільки щоб я їм цю таємницю розказав. Хе-хе, еге-гей, як же я чудово почуваюся!

Птаха стриб-стриб та й підступає ближче, і схиляє голову набік. А тоді питає:

— А можна мені дізнатися твою таємницю?

Анансі з підозрою дивиться на Птаху, і рухається наперед перед казанцем у ямці, ніби йому шило в дупу встромили.

— Ой, не думаю,— каже Анансі Птасі. — Не знаю, чи нам на двох вистачить. Тому викинь це з голівоньки.

— Братику Анансі,— каже Птаха,— я знаю, що ми не завжди добре товаришували. Але послухай мене. Ти мені розкажеш свою таємницю, і я обіцяю, чесно-пречесно, що жодна птаха більше не з'їсть жодного павука. І ми товаришуватимемо до кінця часів.

Анансі чухає підборіддя і хитає головою.

— Все-таки то великий секрет,— каже він Птасі,— рецепт, як зробити всіх молодими, грайливими-хтивими і звільнити від всіх болів і печалей.

Птаха чепурить пір'я і каже:

— Братику Анансі, я думаю, ти й сам собі знаєш, що мені ти завжди видавався дуже показним чоловіком. Чому б нам не прилягти отам на узбіччі разом ненадовго, не притулитись, і, думаю, я зможу зробити так, щоб ти більше не вагався, чи ділити зі мною свою таємниченьку.

Тож вони лягають на узбіччі, і притуляються, і сміються, і борюкаються, і доходить до гріха, а коли Анансі отримує те, чого хотів, Птаха й питає:

— То що, Анансику, розкажеш мені свою таємницю?

— Ну, я не думав, що комусь то розкажу, — відповідає Анансі, — але тобі — нехай. Отам в ямці є справжня ванна з травами. Дивися, я додам ще листя, і ще корінців. І тако' всі, хто в ту ванну залізе, будуть вічно жити і забудуть про всі болі. Я покупався, і тепер я грайливий, ніби молодий козел. Але не думаю, що мені тра' когось в ту ванну пускати ще.

Птаха дивиться в булькітливу воду і щодуху стрибає в казанець.

— Анансику, але ж то просто окріп!

— Має бути гаряче, щоб трави спрацювали!— запевняє її Анансі. А тоді бере кришку і закриває нею казанець. Накривка важка, але Анансі, щоб додати ще тягаря, кладе зверху величенький камінь.

Бам! Бам! Бам!— чується з казанця.

— Якщо я тебе зараз випущу,— напучує Птаху Анансі,— вся та цілюща ванна буде надармо. Розслабся і відчуй, як стаєш здоровенька.

Але Птаха чи то не чула його, чи не повірила йому, бо вовтузилась і стукала з казанця ще якийсь час. А тоді припинила.

Того вечора в Анансі і його родини на столі парувала якнайсмачніша пташина зупка. І ще багато днів вони не відчували голоду.

Відтоді птахи їдять всіх павуків, яких тільки забачать, і птахи з павуками більше ніколи не товаришуватимуть.

Є й інша версія цієї історії, де вже самого Анансі заманюють до казанця. Всі історії від Анансі, але він не завше виходить переможцем.