Крістіна Логоша - Чортівка на виданні, Крістіна Логоша

Розділ 9

Розділ 9

Себастьян міцно спав. Тихіше мишки я зібрала свої речі і за допомогою магії одяглася. Сили до мене повернулися, а отже й чаклунство відьмака пройшло, і я можу вийти з лісу. Будити його не стала, минула ніч багато змінила, і мені треба було побути на самоті і добре про все подумати. Кинувши наостанок погляд на напівоголеного чоловіка, я тихенько зачинила двері хатини.

На подвір'ї в очікуванні свого господаря нудьгував кінь. Його я брати не стала — ще свіжі спогади про вчорашнє божевілля.

Стиснула в руці чарівні вила, відчула їхню силу, начарувала вогник, який мені вкаже дорогу з лісу. Сяючий провідник летів не поспішаючи, даючи мені змогу поринути у свої думки. До Себастьяна мене тягне, буде обманом це відкидати, і я впевнена, що теж йому небайдужа, але чи можна йому довіряти? Я не знала, що він приховує і які інтриги плете за моєю спиною. Занадто багато таємниць зберігає ця людина, і доки не розберуся у всьому цьому, не впевнена, що секундна слабкість може перерости у щось більше.

— Мізріель! — розносило вытром моє ім'я лісом.

Невдовзі назустріч вискочили троє гончаків і кинулися обнюхувати мене, радісно виляючи хвостами. За ними з'явилася ціла кінна делегація: єгер та двоє розшукових, принц Монті та «Елла».

– Кузина! Ти жива! Ми цілу ніч шукали тебе, — зрадів Даніель.

На ньому було вчорашнє мисливське вбрання, а на обличчі читалася втома. Він зістрибнув з коня і обійняв мене, ніби в правду вже вирішив, що мене нема в живих.

— Міледі де В'єр, мені не одразу доповіли про інцидент, тому пошуки почалися досить пізно. Я радий, що з вами все гаразд, — сказав Монті впевненим голосом, що мене ще більше здивувало, ніж душевний порив брата.

— Дякую, Ваша Високість. Не варто було турбуватися.

— Усе сталося так швидко, що ми не змогли вчасно зреагувати. Твій кінь збожеволів, — виправдовувався Даніель.

— У поведінці мого коня була магічна основа — його зачарували. Хотіли з його допомогою скинути мене в урвища. Але, на жаль убивці, мені вдалося врятуватися. Але ця людина не втече від розплати.

– Так, звичайно, – зім'яно відповів принц.

– Як тобі вдалося звільнитися? — спитав братик.

Я замислилась, не знаючи, що відповісти. Присутність Себастьяна в моїй історії призведе до багатьох питань, що напередодні відбору небажано. Про нас і так ходять не надто приємні чутки.

— Чисте везіння.

Мені привели коня, і я поспішила додому.

***

– Мізріель, ми так хвилювалися за вас! — вигукнув Відважний, варто було мені увійти до вітальні. — Сардинія розповіла про те, що сталося.

— Нічого страшного не трапилося. Я змогла виплутатися з цієї колотнечі, і, якби не чаклунство відьмака, з'явилася б набагато раніше.

— Яке чаклунство? — спіймав мене Даніель на правді, що випадково зісковзнула з язика.

— Так, розповіли дорогою одну історію. Втім, зараз це вже неважливо, – я ухилилась від пікантної теми, – шалено хочу прийняти ванну і відпочити. Ніч у лісі дуже втомила.

Я піднялася до кабінету взяти кілька крапель сандалової олії зі схованки. Вже хотіла перевести дух, як двері відчинилися, і ввійшов Даніель.

— Не смій це робити! — грізно вигукнув брат, показуючи на мене пальцем.

— Що робити?

— Не смій закохуватися в Брієра.

— Та з чого ти взяв, що між нами може щось бути? — зімітувала найщиріше здивування. — Я не витримую цього вискочку.

– Ага! Ти завжди говориш таким голосом, коли дуриш. Я знаю всі твої хитрощі. Мізріель, ти не можеш плутатися з цим типом. Він поганий чоловік, він хотів зварити мене в олії, вкрав душу русалки, змушує тебе віддати п'ять мільйонів. Не можна йти в нього на поводі. Ти ж хотіла заміж за принца, ти ж мріяла стати королевою!

– З усього перерахованого я розумію, що не Брієр самий страшна людина в королівстві, а ти, — роздратовано відповіла, наближаючись до нього. — Через тебе я вляпалася в договір з Брієром, через тебе зникла душа русалки і через тебе я збираюся заміж за принца. І якщо ти вже так переживаєш за моє щастя, то, може, візьмеш на себе відповідальність і сам вирішиш свої проблеми?

– Але як? — розгубився Даніель, відступаючи до відчинених дверей.

— Ось візьми й сам вийти заміж за принца! — дзвінко зачинили двері кабінету прямо перед його носом.

Я вже хотіла зрадіти самоті, що настала, як блюдо на столі здригнулося, наповнилося водою, і з нього вистрибнула кістяна помічниця.

— Міледі де В'єр, я дізналася про той інцидент із втратою пам'яті у клієнта, — я навіть забула про втому, сконцентрувавшись на помічниці. — Випадок стався сімдесят років тому, клієнт побажав укласти договір, але не зміг згадати свого імені — його дружина заплатила місцевій відьмі, щоб вона змусила його забути, боялася, що він захоче піти до іншої жінки…

— По суті, будь ласка, — поспішала я.

— Вибачте, міледі. Мені не вдалося дізнатися процедуру відновлення пам'яті, але я дізналася ім'я та адресу чортівки, яка цим займалася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍