Анджей Зем'янський - Солдати гріху, Анджей Зем'янський

Майхржак: "І без жодного пропагандистського ефекту. Ой, почекайте... А може, вони мали щось цінніше за пропагандистський ефект? Якісь документи, щось…".

Януш: "Я не знаю, що вони мали. Але стріляти полоненого агента в будь–якому випадку це ідіотизм. Начальник мого батька, звісно, ​​намагався дослідити далі, але…".

Майхржак: "Але вони його вбили. Правда?".

Януш: "Так".

Майхржак: "І що зробив ваш батько?".

Януш: "Все життя він замітав сліди своєї причетності до цієї справи".

Настала довга хвилина мовчання. Динаміки в машині відмінно передавали навіть звук води. На тому місці, де розмовляли чоловіки, було чутно не позначений на карті струмок.

Майхржак: "Чи сталося ще щось по цій справі в наступні роки?".

Януш: «Ні. Ні росіяни, ні американці не виступали, що дуже дивувало мого батька. У всякому разі, поки батько був живий, не сталося нічого такого, що він міг би пов’язати з тими подіями".

Майхржак: "Термін "бестія" для пана щось означає? Якась кодова назва, назва операції, опис особи чи групи людей?".

Януш: "Ні. Я вперше чую це слово в такому контексті".

Майхржак: "Добре. Ось моя візитна картка, якщо…".

Януш: "Ні, ні, дякую. Більше контактів не буде".

Майхржак: "Але, врешті-решт...".

Януш: "Мій батько ніколи не казав мені цього, але в мене є дивне відчуття, підкріплене сьогоднішньою розмовою...".

Майхржак: "Яке передчуття?".

Януш: "У мене таке враження, що, як пан це сказав, "бестія" все ще вбиває..".

Настала тиша. Їм довелося попрощатися жестами, не кажучи ні слова, бо Потоцька й Барський не чули нічого, крім згасаючого шуму струмка.

Коли Майхржак нарешті дійшов до машини, він був весь обліплений мокрим листям.

– Хай йому грець з цією навігацією! Довелося пробиватися крізь якісь кущі, щоб вийти на азимут. А повертаючись назад, я виявив пряму суху стежку.

– Що це за тип? – спитала Потоцька, допомагаючи надінспекорові хоча б якось витертися паперовими серветками.

– Дуже розумний…

Барський подивився на них зі свого місця.

– Ми мали нагоду це почути, – пробурмотів він.

– Розумний і наївний.

– Не такий вже і наївний, як здається. А який він? Освічений, панікуючий, навчений, нажаханий, схвильований, наляканий … Ісусе, чому все римується?

– Тому що ти повторюєшся.

– Зовсім ні.

– Спокійно, дітлашня! – крикнула Потоцька. – Переходьте до справи, і один, і другий.

– Так... "Батько ніколи мені цього не казав", – закепкував Майхржак, цитуючи "Януша", – але в такому разі підказував.

– І тому він був таким переляканим? – спитав Барський.

– Він добре знає, що бестія знову вбиває. З нашої розмови він цього дізнатися не міг. Незважаючи на плин часу, незважаючи на зміну поколінь, зміну режиму, зміну порядку в світі... Бестія все одно вбиває, – закінчив розмову надінспектор.

Вже в більш забудованих районах перед Особовицьким мостом, Потоцька різко прискорилася і швидко, не вмикаючи поворотників, змінила смугу. Коли світло на світлофорі змінилося, замість того, щоб виїхати на міст у бік центру, вона звернула на вулицю Балтицьку. Вміло маневруючи, вона виїхала в праву смугу, потім знову повернула ліворуч і на наступному світлофорі звернула на Оборницьку.

– Що? – Майхржак саме закінчував чистити одяг з листя. – За нами хвіст?

– Так.

– Добре. Крейсерська швидкість.

Барський хотів підвестися з сидіння, хоча йому було зручно, але його зупинили. Буде краще, коли він лежатиме. Тоді ті, хто йде за ними, не зрозуміють, скільки людей в "хонді". Завдяки тонованим вікнам їх було не впізнати. Міліціонер лише запитав, що таке "крейсерська швидкість". Вона виявилася вищою за патрульну швидкість і значно повільнішою за звичайну. Ви повинні їхати більш-менш згідно з правилами, і ті, хто позаду вас, не помітять, що той, за ким слідкують, усвідомив ситуацію.

– Підготуй якийсь папір, – сказала Потоцька. – Я ось-ось зверну на довгу пряму.

– Зрозумів. – Майхржак вирвав із зошита чистий аркуш паперу і швидко зім’яв його. Він відкрив вікно і, коли Потоцька звернула на Воловську, просунув руку.

– Бачиш його? Він звернув за нами?

– Бачу. – Майхржак відрегулював дзеркало з боку пасажира. – Звернув.

– Тоді кидай.

Майхржак кинув паперову кульку так, що вона впала на тротуар. Їхали вони зі швидкістю близько до півсотні, але дорога між сучасними будівлями якихось компаній була порожня і не виникало враження, ніби вони пригальмували.

– Підняв? – спитала Потоцька, не бажаючи дивитися у власне дзеркало, бо це міг помітити водій позаду.

– Ні. Проїхав повз.

Майхржак дістав із кишені маленький фотоапарат і, сховавши об’єктив під рукав і витягнувши лікоть, почав фотографувати.

– Чи не могли б ви пояснити, що відбувається? – запитав Барський.

– Перевіряю, це коробочка, чи снайпер–одинак, – пояснила Потоцька. – Якби це була б коробочка, хлопець би зупинився, щоб забрати папірець, бо, може, це було важливо, і нас би перехопила наступна машина. Якщо він не зупинився, значить, він один. Він снайпер, єдина місія якого – дізнатися, хто ми.

Барський знав, що таке коробочка, переважно зі шпигунської літератури. Так називалися не менше десятка їдучих одна за однією машин. Якщо хтось тих, хто слідкував, заблукав чи "спалився", то до акції долучалося більше додаткових машин. Цей метод було практично неможливо подолати, хоча він вимагав використання великої кількості автомобілів і підготовлених людей. І тому використовувався, в основному, контррозвідкою для відстеження шпигунів на надзвичайно важливих місіях. Навіть поліція не часто могла дозволити собі міні–коробки. Але оскільки це не коробка, то з самого ранку за ними не стежили. На місці зустрічі з "Янушем" їх хтось чекав і просто хотів дізнатися, кого бачив чоловік.

– Так? – прицмокнув губами Майхржак. – Перехопимо його?

– Для чого? Кожен може їхати за будь–ким. Ми йому нічого не зробимо, – сказала Потоцька.

– Принаймні, перевіримо посвідчення. – не здавався надінспектор.

– І що тобі від цього буде? Що б хтось одержав, якби перевірив зараз наші документи?

Насправді. Вони їхали на підроблених номерах. І якби хлопець, який котився за ними, був не з інших служб, йому довелося б залучати офіцерів у формі, щоб перевірити їхні посвідчення.

– То ми губимо хвіст? – кинув Майхржак, переконаний Потоцькою.

– Нннєєє... Нехай Макабра непомітно його візьме на себе.

– Клас! Розумна дівчинка – Майхржак дістав з кишені телефон і швидко набрав номер. Йому не довелося довго чекати.

– Слухай, лінтяюха записний, візьми машину з повним баком пального і переймай