Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

-7.1-

— Сонечко, давай ми завтра про це поговоримо, вже пізно і тобі час у ліжечко! — відповідаю я, проганяючи від себе лють. А від вигляду Шогола у мене взагалі дах зносить. Стоїть собі спокійно, наче нічого не розуміє.

— А ти б хотів, щоб ми з мамою одружилися? — натягуючи футболку, каже господар будинку. От придурок, дивись, що задумав! Мало того, що пустив плітки на весь білий світ, що ми одружуємося, так ще дитину підмовляє.

— Дуже, а ще — сестричку або братика! — надихнувся син. У мене навіть мурашки побігли спиною від його відповіді. Тепер я зрозуміла, що означає його бойкот. Він навмисне вдавав, що злиться, щоб я більше часу проводила з Яромиром. Дитина не в курсі ситуації. Але болить найбільше те, що я не знаю, як пояснити. Як правильно донести до його тендітної дитячої психіки, що його тато і мама ніколи не зможуть бути разом?

Я просто не зможу. Якщо залишуся поруч з чоловіком, боюся, що можу піддатися його силі та впливу. Він і так майже підпорядкував мене. Поки тільки тіло, але незабаром і за душу візьметься. Мені навіть думати про це страшно. Я більш ніж впевнена, що цього разу не зможу зібрати своє серце.

Я відчула вплив чоловіка на собі, тільки від поцілунку попливла в інший світ. Тільки від торкання його язика до мого у мене тіло перетворилося на цукрову вату, кров — у солодку, гарячу рідину. Одними дотиками він змусив мене забути про все на світі. А що буде після близькості з ним?! Прірва! Спочатку солодка й приголомшлива, пристрасна і гаряча. А потім? Що буде, коли я йому набридну? Зрада?! Сварки та розлучення? Ні, я на це не згідна. Якщо паспорт можна змінити на чистий, то життя з чистого аркуша дуже важко починати, особливо коли у тебе серце розбите вщент.

— Давай так, — відповідає Шогіл, — ти йдеш спати, а ми з мамою це обговоримо. Обіцяю, що твої бажання будуть враховані. — Милим голосом щебече Яромир, присівши навпочіпки. Дивиться на сина і щиро усміхається. Мене від цієї картини починає пересмикувати, так і хочеться вчепитися в нахабну морду татуся і ще сильніше побити. Яка ж я дурепа, не треба було їхати в спортзал.

— Домовилися! — підскакує на місці Тимур. Цілує мене в щоку, легенько обійнявши за плечі, і Яромира теж. Я просто шокована, наскільки вони стали близькими! — На добраніч, найкращі у світі батьки! — задоволеним голосом прощається Тимур. Дивлюся вслід синові та підіймаюся в повний зріст.

Роблю два кроки й щільно зачиняю двері.

— Ти ким себе уявляєш? — шиплю пошепки. З мене вже сиплються іскорки, я готова до нового раунду бою і не збираюся відступати. Нізащо!

— Не зрозумів, — штовхає крізь зуби чоловік. Робить кілька кроків, нависаючи наді мною як гора. Очима впивається у мене. Обличчя чоловіка стає схоже на маніяка, а руки стискаються в кулаки.

— Ти зараз зателефонуєш репортерам і скажеш, щоб вони негайно спростували цю маячню! Запам'ятай: я ніколи й нізащо за тебе не вийду. А якщо і вийду, то це буде тільки фіктивний шлюб! — рівно карбую кожне слово. Мене вже трясе від обурення, злості та… страху. Ні, я не боюся чоловіка — я боюся своїх нових почуттів. Я дуже добре пам'ятаю це відчуття. Але рани від емоцій для мене занадто болючі. Я не зможу знову через це пройти — занадто боляче.

Обличчя Яромира знову змінюється, чую скрегіт його зубів і роблю крок назад. Погляд чоловіка стає схожим на погляд вовка, який загнав свою вівцю в стійло й ось-ось зжере. Очі змінюють свій відтінок на темний, а зіниці розширюються. Дихає глибоко і часто, невідривно впиваючись блакитними діамантами в мою душу. Від проникливого погляду моє серце тікає в п'яти, ганяючи кров венами швидше, ніж зазвичай. 

Передчуття пробило моє тіло, а душа кричить: біжи. Я стою, як приклеєна, занурюючись з кожною секундою все більше в яму, яку приготував для мене Яромир. Здається, таки вскочила! Він мене не відпустить. Ніколи! Тільки я не зможу бути слухняною вівцею в його стійлі й так просто не здамся!

— Ягідко, — чоловік штовхає кожну букву назовні з неймовірною силою, — у тебе вибору немає. Запам'ятай: ти — моя.

— Хто? Коханка? Дружина? Подруга? І найправильніше питання: на скільки часу? — мене починає трусити. Я розумію, що це не від злості. Енергетика чоловіка поглинає мене цілком. Кожна клітинка мого тіла вбирає запах і силу Шогола, перетворюючи мене на пластилін.

— Ти не зрозуміла, Єво, ти моя до смерті. А брикатися можеш хоч пів життя, але ти будеш моєю! Твій опір розпалює ще більший азарт, — майже пошепки біля мого вуха вимовляє Яромир. Повертається й швидким кроком йде геть.

***

— Господине, до тебе якийсь Кім проситься, пропускати? — повідомляє голос Миколи зі слухавки.

— Так, нехай проходить, — відповідаю і скидаю виклик. Глибоко зітхаючи, відкидаюся на спинку крісла. Минуло п'ять днів з дня аварії, а я все ніяк не можу отямитися. Слава Богу, хоч Шогіл поїхав тієї ж ночі після нашої розмови в бібліотеці. Полетів до Кореї на тиждень, кажуть, там серйозні проблеми. Я коли прокинулася вранці, мені Кім повідомив. Спочатку навіть відчула полегшення, але через два дні вже розпочала думати про нього. Знаю, що йду у неправильному напрямку, але таймер увімкнений і зупинити його дуже важко.

Ми з Тимуром живемо поки в особняку Яромира, задля нашої ж безпеки. Я хотіла піти наступного дня, але після звіту Кіма, зрозуміла, що краще залишатися на віллі. У моїй квартирі знайшли три камери та пристрої для прослуховування. І в кабінеті теж. По автомобілю звіту ще не було, тож я думаю, це і є причина візиту Кіма.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍