Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

Виходжу в коридор, намагаюся розглянути інтер'єр, але мозок просто не сприймає інформацію. Здається, мій шок від аварії ще не минув, бо я бачу все крізь туман. Спускаюся сходами і йду в бік голосів.

— Яромире, тобі б у лікарні відлежатися, — каже голос лікаря.

— Савво Марковичу, виписуй свою отруту, я буду лікуватися вдома. Немає у мене часу лежати, справ багато! — відбиває удар Яромир.

— Ага, гарні у тебе справи! — хмикнувши, відповідає лікар.

Стукаю у двері й різко відчиняю — не хочу слухати, як вони мені кісточки перемивають.

— Не заважатиму? — питаю, розпливаючись в несміливій ​​усмішці. Дідок, щиро усміхнувшись, кидає на мене погляд.

— Проходьте, Єво, може, ви допоможете мені вмовити цього барана лягти до лікарні?! — припускає лікар і починає писати щось у себе в блокноті.

— Все так серйозно? — шепочу з хвилюванням. Переводжу очі на чоловіка, розглядаючи його з голови до пояса. Мене охоплює жах і розуміння, що він весь удар взяв на себе. На моєму тілі є кілька синців і подряпин, навіть на обличчі. Чоловік — весь синій, його груди схожі на дитячу замальовку, а обличчя — на боксера після бою. І якщо на обличчя можна дивитися, фінгали під очима і розбита губа додають йому брутальності, то від шиї до пояса дивитися страшно.

— Думаю, тріщини у ребрах є. Точно сказати не можу, самі розумієте. Тож чекаю завтра зранку вас у себе в клініці. Доброї ночі! — пояснює дідусь, залишивши аркуш на столі.

— Дякую, до побачення! — випалюю я на прощання, проводжаючи лікаря поглядом.

Кілька миттєвостей мовчу, розглядаючи приміщення. Це бібліотека, велика, з безліччю полиць і книг, а в кутку — зручна софа для читання, на який сидить Яромир.

— Мамо, це правда? — крик сина кидає мене в жах. Здається, я ще довго буду лякатися від несподіваних звуків і окликів. Дитина забігає у кімнату, світячись від щастя.

— Що сталося, сонечко? — присідаю навпочіпки біля дитини.

— Те, що говорять по телевізору — це правда?! — повторює малюк. Кидаю погляд на Шогола. Чоловік знизує плечима і тягнеться до маленького столика, де мирно лежить пульт.

— З перевірених джерел нам стало відомо, що спадкоємець корпорації “ЯРМА”, Шогіл Яромир, і засновниця благодійного фонду “Сила серця”, Ягода Єва, незабаром збираються узаконити стосунки. А поки чекаємо їхнього феєричного весілля, переходимо до інших новин… — щебече ця сучка з телевізора. Мене немов занурили у крижану воду.

— Матусю, я такий радий, що ви одружитеся і ми будемо жити разом! Я про це молився кожен раз, коли лягав спати! — обіймає мене за шию син, кожним словом вибиваючи з моїх легенів залишки кисню.

 

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно