Каміла Дані - Шлюбна ніч, Каміла Дані

Тепер я, немов депутат, їжджу на роботу в броньованому автомобілі та з двома горилами. У перший день почувалася як твариною у зоопарку, але через кілька днів почала просто не помічати їх. Тимур теж у школу їздить з охороною. Шогіл добре про нас піклується, чим ще більше ускладнює мені задачу ненавидіти його. За час відсутності він жодного разу не зателефонував, синові набирає щопівгодини, а про мене навіть не згадує. Я намагаюся щосили проганяти ці сентименти, але виходить погано. Думаю, я вже відкрила, навіть сама того не розуміючи, своє серце для цього Бика.

— Привіт, Анатоліївно, — після легкого стуку у двері у кімнату заходить Кім. Я спочатку його побоювалася, адже, на перший погляд, він кримінальник. Але зараз, коли пізнала чоловіка трішки ближче, можу сказати, що Яромир добре підібрав своє оточення.

— Привіт, є щось по аварії? — кажу, підриваючись з місця. Рукою запрошую чоловіка сісти на диван. Кім сідає, кинувши спочатку теку на журнальний столик. Приєднуюся до свого гостя і падаю навпроти у шкіряне крісло.

— Так, — сухо відповідає. Зціпивши губи в лінію, щільно прикриває рот. Відводячи очі в бік, зітхає.

— Кіме, кажи! — з благанням вимовляю.

— В автомобілі не було ні краплі гальмівної рідини, шланг перерізаний перед тим, як ми вийшли з будівлі. І як це зробили — я поки що поняття не маю. На камерах нічого немає. Якщо точніше, то не видно. План був добре продуманий, і хто це зробив — поки не зрозуміло.

— Ти хочеш сказати, що мене навмисне намагалися вбити? — я думала, що такий варіант можливий, але дуже сподівалася, що помиляюся. — Я не розумію… Кому це треба? Адже я займаюся чесним бізнесом. Так, я різка і груба, але нікому й ніколи не бажала зла! — усвідомлення ситуації бере наді мною гору. Тіло пробиває дрібне тремтіння, і я ховаю руки в кишені піджака, щоб Кім не зрозумів мого стану. У голові такий розгардіяш, що важко сконцентруватися на розмові з чоловіком. Мої мізки після слів Кіма ніби кинули у блендер і перемішали. Я дуже боюся за Тимурчика, адже він ні нікому нічого не винен.

— Тимур під надійною охороною, не переживайте! — немов прочитавши мої думки, вимовляє Кім. — Але я б вам порадив попросити допомоги у Барса.

 — Це дідусь Яромира? — знаю, що він, але все одно хочу бути впевненою.

— Так. Він знає про вас і Тимура, але поки що залишається у тіні через домовленості з Яромиром.

— Які домовленості? — кидаю питання швидше, ніж думаю.

— Ілля Аристархович сказав без внука і без вас у його дім не повертатися. Ось і терпляче чекає вас трьох на вечерю, — не відриваючи погляду від моїх очей, пояснює Кім.

— Я зрозуміла. І коли ця вечеря повинна відбутися? — цікавлюся.

— У такі подробиці мене ніхто не присвячував, вибачте! — недбало кинувши відповідь, підіймається на ноги. — Шеф просив передати, що приїде через два дні.

— А він що, мій номер не знає? — бурчу у відповідь. Бик неголений! Мені він не хоче зателефонувати, посилає повідомлення через охоронця. Триндець!

— Перепрошую? — запитує мій відвідувач.

— Кажу, що треба шукати замовника, адже ми не зможемо постійно обмежувати пана Шогола своєю присутністю, — піднімаючись на ноги, ввічливо відповідаю. Кім хмикає, нагадавши мені свого боса.

— Мені потрібен список інвесторів, які співпрацюють з вашим фондом. Можливо, у вас є думки, хто це б міг зробити? — вводить мене у ступор чоловік.

— Кіме, я навіть не знаю. Справді, кажу ж, що людина я пряма, можливо, і образила когось своєю правдою. А список інвесторів зараз дам, — на ходу відповідаю, прямуючи в бік столу. Відшукавши листок, віддаю Кіму і кидаю наостанок:

— Будь ласка, знайди цю гниду!

— Обов'язково. Ще хотів сказати, — біля дверей починає вагатися Кім, — репортери — справа рук Амеріна. До побачення, — прощається гість і виходить, щільно причинивши двері.

На тремтячих ногах йду до дивану і падаю на м'яку поверхню. “Перерізаний”, — відбивається відлунням у голові, і картинки з того дня знову заповнюють мою свідомість. Кусаю губи до крові, адже розумію: мені одній не впорається в ситуації, що склалася. Якби не Яромир, я вже була б трупом, а мій син — сиротою. Що робити далі — не знаю. Як вчинити й кому скаржитися?! Але найбільше мене хвилює питання, як повернутися до колишнього життя.

Дзвінок мобільного вириває мене з роздумів, і я, зірвавшись з місця, біжу до столу. Не дивлячись на екран, приймаю виклик.

— Ягода, слухаю вас, — промовляю, витираючи сльози, які градом котяться з моїх очей. Відповіді немає, тільки голосне дихання. — Говоріть, я вас слухаю!

— Сумувала без мене, Ягідко? — голос Яромира вривається у мій мозок, немов алкоголь, розтікаючись солодкою рідиною по всьому тілу. Серце набирає швидкість, кров зі швидкістю світла тече венами, а коліна підкошуються.

— Чого це раптом?! — фиркаю та відповідаю, зібравши всю свою волю у кулак. Це гучне дихання зароджує в мені бурю емоцій, і я прикриваю очі, подумки уявляючи його тут, ніби він стоїть за моєю спиною. Від цих думок стає зовсім гаряче, і я видихаю ротом кисень до останньої краплі.

— Справді?! А я думаю, навпаки! — тихенько сміється у слухавку. — Ось я, наприклад, нічого не бачу перед собою, тільки твої бурштинові очі й пухкі губки. Хочу зжерти тебе, і зроблю це після повернення. М-м-м, як ти там хотіла?! Під дулом пістолета? Не питання, бажання моєї нареченої для мене закон, — хрипким голосом виголошує ледь чутно. Його слова вриваються у мою підсвідомість, залишаючи там свої відбитки. Моя фантазія підкидає кілька картинок, від яких у мене живіт кам'яніє.