Настуся Соловейко - Берегиня, Настуся Соловейко

– Невже все так і скінчиться? Невже я так тут і помру? – промайнули думки.

В голові пролунав голос:

– Не помреш, принаймні, не зараз Ельвіро.

Відкрила очі, але нікого не побачила. Я взагалі нічого не бачила, наче занурилась у в’язку пітьму.

– Ти і не побачиш мене без необхідності.

– Ти знаєш хто я така?

– Знаю. Я знав, що ти прийдеш.

– То, ти чекав на мене?

– Та ні, звичайно. Навіщо мені чекати на людей, не має значення маги вони чи ні, просто знав. То, чого ж ти хочеш?

– Я хочу, щоб ти допоміг Себастіану, він помирає.

– Хммм, – донеслося у відповідь – і справді, помирає, – він говорив наче сам з собою – що ж, я можу допомогти, та мені потрібна його кров і ще дещо. Пообіцяй мені, що вб'єш рудоволосого мага.

– Що!? – я знала тільки одного рудоволосого мага – Еріка.

–  Навіщо мені його вбивати? До чого тут Ерік, ти ж про нього?

– Обіцяй, інакше Себастіан помре. – проігнорував мої питання дух.

– Та як же я зможу вбити людину? Тим більше мага? Це проти моєї природи! Та й за що?

– Прийде час – дізнаєшся.

– А якщо я не виконаю обіцянки?

– Тут все просто, Ельвіро, ти помреш.

Я замислилася. Ні, я не збиралася вбивати Еріка, про це і мови йти не могло, однак, якщо відмовлюсь Себастіан помре. А погоджуся, помру я. То, що ж робити? Раптово я пригадала чарівну книгу. Так ось, чому вона благала мене допомогти Бастіану!

– То що Ельвіро, я чекаю на твою відповідь.

– Я згодна! – сказала і сама здивувалася.

– Кровна клятва прийнята, не забудь, мені потрібна його кров! – прозвучало у відповідь і мене відкинуло від каменю.

Уітмор підскочив до мене.

– Ти жива! Жива! Ти стала така бліда, тебе трясло! Я кликав тебе, але ти нічого не чула! Думав, що вбив тебе!

Я сіла просто на підлогу.

– Ортид сказав, що йому потрібна кров Бастіана.

– Добре, поріж йому долоню і набери, а потім вилий у жолоб.

Я мовчки кивнула.

– Що він в тебе попросив? – Уітмор нервово сіпав вухами.

– Дуже дивну річ, – я хотіла сказати, що саме, та не змогла. Відкрила рота ще раз, утім, нічого не вийшло.

– Я….я не можу сказати! – проговорила здивовано.

– Оце так! От зараза! Що ж, коли повернемося спробуєш написати, може вийде.

– Думаєш?

– Не впевнений, та варто спробувати.

Кров з руки Бастіана стікала повільно, тож довелося почекати. Коли вилила її у жолоб, камінь спалахнув червоним та згас. Слідом повільно вицвіли руни і ми залишилися у повній темряві.

– Давай, я залізу тобі на коліна, і тримай Себастіана за обидві руки.

– Добре.– я застогнала, коли торкнулася пораненою рукою його долоні.

Цього разу падіння було приємнішим, ми приземлилися на ліжко.

Деякий час ми з Уітмором розглядали лице Бастіана у місячному сяйві.

– Ти відчуваєш якісь зміни?

Він прикрив очі.

– Поки що ні, та я і не думаю, що він зцілиться за п'ять хвилин. Гадаю, на це піде якийсь час. Давай, перенесу тебе до кімнати, бо мені вже час.

Попрощавшись з Ферріконом, глянула на годинник – п'ята ранку. А мені здалося, що минула від сили година.

Рука нагадала про себе жалючим болем, тож, спершу я промила рану, потім нанесла загоювальну мазь і забинтувала. Виглядало так, ніби я брала участь у бійці.

Залізла у ліжко і закрила очі. Стало страшно. Скільки ж мені залишилось пожити? Дядько живе доволі довго, втім, я не знаю, чи справді саме кровна клятва його вбиває. Якщо це так, то не знаю, як давно він її дав.

Вбити рудоволосого мага! Це може бути тільки Ерік. То невже, це він викрадає дівчат? Та це просто неможливо, він на таке не здатний!

З іншого боку, той маг, що хотів мене вбити, виглядав точнісінько як Себастіан, принаймні, мені так здавалося.

Чи шкодувала я, що погодилася на цю угоду? Ні. Я любила Бастіана, навіть якщо він мене не любив. Але й уявити, що можу когось вбити мені було важко. Тільки, за умови, що захочуть вбити мене і не буде вибору.

З такими думками я провалилася у тривожний сон.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно