Зигмунт Мілошевський - Безцінний

Те, що охоронці помінялися чергуваннями, також не було чимось незвичайним, а Ричмонд міг просто забути зачинити кімнату.

Однак загартована в бойових умовах інтуїція Ґмітрука також підказувала йому, що щось не так. Машинально проаналізував усе навколо.

Лізина камера показувала, що в резиденції Ричмонда усе спокійно.

Охоронці пішли перевірити незачинене вікно за три квартали далі. Усе спокійно.

Робочі камери, встановлені у вікнах орендованого ними будинку, показували, що на під’їзді до їхнього будинку і в саду також спокійно.

Околиця спала міцним сном багатіїв, що збагатилися чужим коштом. Спокій.

Тільки на дальньому плані миготів зіпсований ліхтар.

Незважаючи на це, його неспокій зростав.

Ще раз усе перевірив.

І заціпенів. Вдивлявся в миготіння ліхтаря як зачарований, оскільки в його спалахах повторювався шаблон. Мимоволі почав перекладати спалахи на азбуку Морзе. Т, А, Б, О, Р, Т, А, Б, О, Р, Т…

Табор? Це не мало жодного сенсу, мабуть, він на старості років з глузду з’їхав, якщо в мигтінні зіпсованого ліхтаря шукає звістку.

І раптом зрозумів. Не ТАБОР, а АБОРТ, одна з головних команд НАТО, розпорядження припинити будь-які дії.

Хтось їх застерігає.

Схопив телефон, сподіваючись, що ще не пізно.

21

«Раз, два, іди тусуйся, сучий сину», — подумала Ліза польською й витерла чоло від поту, якого було стільки, що він спливав їй в очі, щипаючи й заважаючи. Взяла в одну руку стоматологічне дзеркальце, а в другу — маленький світлодіодний ліхтарик; попри підганяння Ґмітрука хотіла перед тим, як зайти, зазирнути всередину. Стала між жолобками, перевіряючи, чи не впаде сталева плита, розтрощивши їй усі кістки, але нічого не сталося.

Обережно просунула всередину руку із дзеркальцем й почала оглядати не так картини, як стіни, стелю й кутки, щоб перевірити, чи немає там якихось додаткових датчиків, про які вони не мали змоги довідатися раніше. Після ретельного огляду приміщення площею близько двадцяти квадратних метрів вирішила, що усі засоби охорони вже, мабуть, позаду. Заховала дзеркальце і витягла з наплічника чорну коробочку завбільшки з два кубики Рубика, поставлені один на одного. Це була її таємна зброя, яку вона вже перевіряла кілька років тому, вона складалася з акумулятора і знятого з мікрохвильовки магнетрона.

Пристрій міг протягом кільканадцяти секунд випромінювати хвилі частотою 2,45 гігагерца. Саме такі, які в домашніх умовах можуть швидко розворушити частинки води, підігріваючи страву. А в умовах мистецької галереї обдурити електричну систему охорони. Вона сподівалася, що цього вистачить, щоб нейтралізувати механізм, який ховає скарби Ричмонда за стінами кімнати-сейфа.

Глибоко зітхнула й зайшла всередину.

— Я на місці, — повідомила.

22

Часу на витончені стратегії не було. Ґмітрук подав Лоренц телефон з уже набраним номером 911.

— Скажи, що тебе звати Ніколь Арундель, мешкаєш на Серпентин, 18, сидиш удома з малою донечкою, ви сховалися в гардеробі, а внизу якісь озброєні чоловіки, і роз’єднайся.

— Але…

Не встигла запротестувати, як з телефона озвалась операторка. Лоренц проказала текст здушеним голосом, додала ще від себе: «О Боже, вони йдуть сюди!» — і роз’єдналася.

— Це пастка. Ми не можемо вийти, бо вони точно на нас чекають. Може, пощастить, якщо зчинимо колотнечу. Тепер жодних різких рухів.

23

— Це неможливо, — прошепотіла Ліза в мікрофон, не знаючи, що діється в будинку по той бік вулиці.

Перед нею, ліворуч від дверей, висіла картина Ренуара. Один із циклу портретів, написаних у 1880-ті роки в саду біля будинку Моне в Аржантеї. Імпресіоністи зустрічалися там просто неба, випивали й писали пейзажі, статечних жінок з дітьми, або менш статечних, які роздягалися для купання. Писали інших, писали себе й один одного. На цій картині оголена натурниця готувалася до купання в Секвані[56] на тлі розпеченого сонцем літнього краєвиду, що складався з плям соковитої зелені. Дівчина ногою перевіряла температуру води, одночасно відхиляючись назад, аби не впасти в річку, і кидаючи веселий грайливий погляд у бік художника.

Чудова літня сцена, без сумніву Ренуар, розпізнала б цей стиль навіть без підпису. Картина, незвичайна завдяки своїй динаміці, завдяки фотографічно відтвореному моменту. Символ найкращих моментів літа, які ми мали в житті і які хотіли б назавжди залишити в пам’яті.

Без сумніву, одна з найкращих картин Ренуара.

Проблема в тому, що П’єр-Огюст ніколи такого не писав.

24

Вражена Зоф’я Лоренц не мала шансу оцінити поетичну сцену, яка розігрувалася в будинку Ричмонда. Вона не могла бачити, як гола п’ятдесятилітня жінка, геть мокра, з краплями поту, що скапували з носа і сосків, стоїть у темряві і вдивляється в полотно, що висить на стіні, ледь вихоплене з темряви світлом світлодіодного ліхтарика. Полотно, на якому оголена дівчина, шукаючи прохолоду в річці, дивиться на свою товаришку по інший бік дійсності таким поглядом, ніби хоче сказати: агов, що ти пітнієш у цій темряві, скупайся.

Лоренц бачила тільки зображення з легко затуманеної від спеки камери біля вуха шведки. Тобто невідомий їй імпресіоністичний портрет. Відчула навіть легкий укол сорому, мала б його знати, бо видавався непоганим; відтінки зеленого, попри низьку якість передачі, були незвичні. І лише після цієї думки розсипані пазли в її голові склалися в одне ціле.

— Лізо, жива? — запитав Ґмітрук. — Юнак там?

Зображення почало рухатися, схилені над монітором Зоф’я і Анатоль побачили, як відповідно до руху Лізиної голови натурниця, що входить у воду, поступається місцем виходу в коридор, а потім ще двом картинам і наступній стіні, де поряд висіли величезний телевізор, Рафаель і старий знімок якоїсь давньої зірки бейсболу з автографом.

Проте цієї хвилини це не справило на Лоренц жодного враження, бо вона вже знала, що картина, яка висіла на стіні, абсолютно точно не була Рафаелем, якого вони шукали.

— Забирайся звідти! — крикнула, перш ніж Ґмітрук встиг її стримати. — Це обман! Це пастка!

Її крик злився в одне ціле з істеричним шепотом Кароля, який радив робити те саме.

Було зрозуміло, що все пішло не так.

25

Відколи побачив Чавеса і його напарника-латиноса, які стомленою ходою вирушають на черговий обхід, його не полишав неспокій. Якщо цю двійку, так само, як і решту нічної зміни, не відпустили зі служби, то навіщо прийшли інші? Сумнівно, щоб команду, яка спостерігає за моніторами, посилили для того, щоб більшою групою розв’язували судоку й гортали порножурнали.

Довго чекати відповіді на всі ці запитання не довелося, минуло п’ять хвилин і зі сторожової будки вийшло троє чоловіків. Якщо вони колись і розв’язували судоку, то хіба що в такий спосіб, що вішали його на мішень і кожний квадрат продірявлювали кулями відповідну кількість разів. Виглядали як