Харлан Кобен - Додому

— Я можу віджатися десять разів на одній руці, якщо хочете.

— Справді?

— Ні. Може, раз.

Пані Мервош похитала головою.

— Вибачте, я поводжуся непрофесійно. Просто… мені так стало вас шкода після того документального фільму, знаєте?

— Саме те почуття, на яке я сподівався.

Вона трохи зашарілася.

— Даруйте за те, як я одягнена. Я саме грала в теніс, коли зателефонував П.Т.

Доктор Мервош була вбрана в такий старомодний спортивний костюм, що Майрон ледь не взявся шукати етикетку «Філа». Вона була білявкою і мала на голові пов’язку. В цілому вона скидалася на Бйорн Борг на початку вісімдесятих.

— Не переймайтеся, — сказав Майрон. — Дякую за те, що робите це так пізно.

— Ви хочете довгого пояснення чи тільки мій висновок?

— Висновок, будь ласка.

— Неостаточний.

— О, — мовив Майрон, — то ваш висновок у тому, що ви просто не знаєте?

— Якщо відповідати на запитання «Чи підліток із сьогоднішнього інтерв’ю на «Сі-Ен-Ен» — це той самий Патрік Мур, якого викрали десять років тому?», вибачте, я не можу бути впевнена. Чи можу пояснити?

— Поясніть, будь ласка.

— Переважно моя робота — судово-медична реконструкція обличчя — стосується розпізнавання рештків. Ви знаєте це, так?

— Так.

— Це не точна наука. Ми сподіваємося, що наша робота може наштовхнути на якусь зачіпку чи думку, але наші результати можуть і спотворити багато чого, — скривилась Еліс Мервош. — Тут спекотно?

— Трохи.

— Ви не проти, якщо я зніму куртку?

— Авжеж, ні.

— Не хочу, щоб ви подумали, ніби я фліртую з вами абощо.

— Не хвилюйтеся за це.

— У мене серйозний хлопець.

— А я заручений.

— Справді? — її обличчя посвітлішало. — О, я така щаслива за вас. Тобто після всього, що ви пережили.

— Доктор Мервош!

— Будь ласка, називайте мене Еліс.

— Еліс, — сказав Майрон. — це було лише травмоване коліно. Я ціную вашу, — він не знав, яке слово дібрати, — турботу, але все гаразд.

— І ви хочете знати більше про Патріка Мура.

— Так, хочу.

— Я не надто компанійська, — промовила вона. — Ось чому мені краще в лабораторії. Я схильна нервуватися, коли розмовляю. Справді, вибачте.

— Усе добре, — запевнив Майрон і додав: — Ви казали, що інколи результати можуть бути спотворені.

— Так, це правда. Ми намагаємося, так би мовити, відтворити в уяві, який вигляд шестирічний хлопчик мав би в шістнадцятирічному віці. Можете собі уявити, це роки, які складно простежити. Якби Патрік Мур зник, коли йому було, скажімо, двадцять шість, а ми б знайшли його в тридцять шість, ну, ви розумієте суть, так?

— Авжеж.

— Дорослішання — це переважно справа генетики, але є й інші чинники. Харчування, стиль життя, особисті звички, травми — це все може змінити процес дорослішання і навіть, в окремих випадках, зовнішність. Знову ж таки: ви говорите про, мабуть, найскладніші роки для аналізу. Зміна дитячої зовнішності до підліткової може бути разючою. Коли дитина зростає, кістки й хрящі розвиваються і визначають пропорції та форму обличчя. Тому як судові антропологи ми повинні вкласти туди все, що могло б там бути. Наприклад, лінія волосся могла зсунутися. Кісткова тканина формується, зникає, видовжується, змінюється. Коротше кажучи, це все складно передбачити.

— Зрозуміло, — сказав Майрон. — Ви можете зробити припущення?

— Чи цей підліток — Патрік Мур?

— Так.

Вона насупилась і здавалася спантеличеною запитанням.

— Припущення?

— Так.

— Я науковець. Я не роблю припущень.

— Я мав на увазі…

— Можу лише подавати факти, якими вони є.

— Гаразд.

Еліс Мервош повільно взяла блокнот та переглянула записи.

— Риси підлітка, крім одного помітного винятку, переважно збігаються з рисами шестирічного хлопчика. Колір його очей трохи змінився, але це не важливо. Також дуже складно визначити колір очей з телевізійного інтерв’ю. Мені вдалося дістати надійні дані щодо зросту його батьків і сестри й порівняти зі зростом шестирічного Патріка. Згідно з цими обчисленнями, зріст підлітка на два дюйми менший від середнього, але це все знову ж у межах похибки. Коротко кажучи, цей підліток справді може бути Патріком Муром, але мене дійсно турбує одна річ, яка й призвела до мого неостаточного висновку.

— І це?

— Його ніс.

— А що з носом?

— Ніс підлітка не збігається з тим, що я бачу на фотографіях шестирічного. Я не можу сказати, що він не міг так змінитися з часом, але це малоймовірно.

— Пластика носа це пояснила б? — Майрон на мить замислився.

— Класична операція на носі? Ні. Зазвичай операцією зменшують ніс. У цьому випадку ніс нового Патріка Мура більший, ніж очікувано.

— Як щодо того, ну, не знаю, що його ніс багато разів ламали? — припустив Майрон.

— Гм, — Еліс Мервош узяла олівець і постукала гумкою по щоці. — Сумніваюсь, але таке можливо. Є також операції з відновлення носа через травму чи вроджені дефекти або, переважно, зловживання кокаїном. Може, це могло б бути поясненням. Але не можу відповісти достеменно. Саме тому вирішила так, як вирішила.

— Іншими словами, — сказав Майрон, — нам бракує заключної ідентифікації носа?

Еліс Мервош дивилася на нього секунду.

— Стривайте, це був жарт?

— Щось на взір того.

— Ем-м…

— Так, пробачте.

— Якщо без жартів, — підсумувала експерт. — Вам потрібен ДНК-тест.

Розділ 23

Я дивився в бінокль на голландський фермерський будинок.

Політ з Рима в аеропорт Ґронінґен Елде в Нідерландах забрав дві з половиною години. Дорога з аеропорту до цієї ферми в Ассені — двадцять хвилин.

— У будинку лише четверо людей, красунчику, — пролунав голос із сильним акцентом.

Я обернувся до Зорри. Справжнє ім’я Зорри — Шломо Аврагаїм. Він колишній працівник «Моссаду», трансвестит, чи який там відповідний термін для тих, хто полюбляє одягатись як жінка. Свого часу я знав багатьох трансвеститів. Декотрі доволі привабливі й жіночні на вигляд. Але це не про Зорру. Його борода була такою самою густою, як і його акцент. Він не висмикував брови, тож вони в нього скидалися на волохатих гусеней, які й не думали обертатися метеликами. Суглоби його пальців були як у перевертня в стадії перетворення. Здавалося, що він викрав свою руду кучеряву перуку з гардероба шоу Бетт Мідлер 1978 року. Він носив туфлі на шпильках гострих, як лезо, у прямому сенсі слова, оскільки в підборі ховалося справжнє лезо.

Колись давно Зорра ледь не вбив Майрона цим лезом.

— Ми знаємо це завдяки тепловізору? — запитав я.

— Тому самому, який Зорра використовував у Лондоні, красунчику, — сказав той глибоким баритоном. — Це буде занадто легко. Як ви кажете? Як насіння лузгати. Ти розбазарюєш здібності такого легендарного професіонала, як Зорра.

Повернувшись до трансвестита, я оглянув його з голови