Гілліан Флінн - Загублена, Гілліан Флінн

І відчини двері до несподіваних подій.

У мене замлоїло в животі. Я не знав, що це означало. Перечитав ще раз. Я навіть здогадатися не міг. Емі більше не жаліла мене. Зрештою я так і не закінчу полювання на скарби.

Мене охопила туга. Що за клятий день! Боні тільки й чекала, щоб підловити мене, Ноель божевільна, Шона біситься, Гіларі ненавидить, жінка з охоронної компанії просто сука, а моя дружина нарешті змогла мене розчавити. Прийшов момент закінчити цей бісовий день. Зараз я міг перебувати лише біля однієї жінки.

Го лише поглянула на мене: скуйовджений, мовчазний, виснажений спекою у батька в будинку,— і всадовила на диван, оголосивши, що приготує вечерю. За п'ять хвилин вона вже обережно йшла до мене, балансуючи з тарілками на прадавній телевізійній таці. Запасний варіант Даннів: смажений сир і чипси барбекю, пластянка...

— Це не порошковий напій,— зауважила Го.— Це пиво. Порошковий напій здався трохи реакційним.

— Це дуже турботливо і не притаманно тобі, Го.

— Ти готуватимеш завтра.

— Сподіваюся, тобі до вподоби суп з бляшанки.

Вона присіла біля мене, вкрала з тарілки чипсу і запитала аж занадто недбало:

— Є якісь думки, чому копи можуть цікавитись у мене, чи Емі носить другий розмір одягу?

— Господи, вони ніяк не віддовбуться з цим,— мовив я.

— Тебе це не бентежить? Може, вони знайшли її одяг?

— Тоді вони попросили б мене його впізнати. Правильно?

Вона секунду про це подумала, зосередившись.

— Це має сенс,— сказала вона врешті. Її обличчя залишалося зосередженим, аж доки Го не помітила, що я дивлюся, тоді вона посміхнулася.

— Я записала футбол, подивимося? Ти в нормі?

— Все гаразд.

Я почувався жахливо, у шлунку буревій, психіка не витримує. Може, то була нерозгадана підказка, але раптом з'явилося відчуття, наче я щось недогледів. Зробив якусь жахливу помилку — і цей недогляд матиме катастрофічні наслідки. Може, це була моя підсвідомість, що вишкрібалася назовні зі своєї таємної підземної темниці.

Го увімкнула матч, і наступні десять хвилин коментувала лише його і лише поміж ковтками пива. Го не любила смаженого сиру: вона згрібала на крекери арахісове масло з банки. Коли почалася реклама, вона поставила матч на паузу і сказала: «Якби в мене був член, я б трахнула це арахісове масло»,— водночас навмисно розсипаючи на мене крихти крекеру.

— Гадаю, якби ти мала член, то сталося б чимало поганого.

Вона перемотала безрезультатну частину матчу. Команда «Кардз» відставала на п'ять очок. Під час наступної реклами Го знову натисла на паузу, кажучи:

— Сьогодні я телефонувала, щоб змінити тарифний план, і під час очікування на лінії грала пісня Лайонела Річі. Ти коли-небудь чув Лайонела Річі? Мені подобається «Penny Lover», але це була інша пісня. Хай там як, потім на лінії з'явилася жінка і сказала, що всі абонентські дані зберігаються у Батон-Ружі, а це дивно, бо в неї не було того акценту. Але жінка сказала, що виросла у Новому Орлеані, й мало хто це знає, але... до речі, як називати мешканця Нового Орлеана — новоорлеанець?.. коротше, вони майже не мають акценту. Тож вона сказала, що за мій пакет, пакет А...

Ми з Го інколи грали в гру, на яку надихнула нас мама, яка мала звичку розповідати настільки нудно-буденні нескінченні історії, що моя сестра була впевнена, наче мама тихенько з нас знущається. Останні десять років, якщо ми з Го не могли розбурхати розмову, то хтось із нас заводив історію про ремонт техніки або використання купонів. Го була більш загартована. Її історії могли тривати вічно — вони бували такі довгі, що починали дратувати, а потім знову ставали веселими.

Го перейшла до історії про лампочку в холодильнику, не демонструючи жодних ознак утоми. Переповнений раптовою вдячністю, я нахилився і поцілував її у щоку.

— А це за що?

— Просто подяка.

Я відчув, як мої очі наповнюються сльозами. На мить відвернувся, щоб їх витерти, а Го провадила.

— Тож мені потрібна пальчикова батарейка, яка, як виявилося, відрізняється від транзисторної батарейки, тож довелося знайти чек і повернути транзисторну батарейку...

Ми додивилися матч. «Кардз» програли. Коли все закінчилося, Го вимкнула звук.

— Хочеш поговорити, чи й далі тебе відволікати? Як скажеш.

— Йди спати, Го. Я просто поклацаю канали. Мабуть, засну. Мені потрібно поспати.

— Хочеш снодійного?

Моя близнючка була переконаною прихильницею найпростішого шляху. Жодних розслаблюючих записів чи китового мугикання для неї: запхатися пігулкою і вимкнутися.

— Та ні.

— Вони у шафці, якщо передумаєш. Якщо колись і варто допомогти собі заснути, то це...— Го на кілька секунд схиляється наді мною, а тоді у своїй звичній манері, зовсім не сонна, доходить коридором до своєї кімнати й зачиняє по собі двері, розуміючи, що зараз найкраще дати мені спокій.

Багато кому бракує цього дару — вгадати момент, коли слід відступитися. Люди обожнюють теревенити, а я ніколи не любив балачок. У мене в голові триває внутрішній монолог, однак слова нечасто досягають вуст. «Гарна вона сьогодні»,— подумаю я, але чомусь мені не спадає на думку це озвучити. Мама любила поговорити, сестра любить. Я, зростаючи, привчився слухати. Отож, сидячи на канапі сам-один, не розмовляючи, я занепав духом. Погортав якийсь із часописів Го, поклацав канали на телевізорі, зупинившись нарешті на старому чорно-білому серіалі, в якому двоє чоловіків у капелюхах нотували слова домогосподині, яка пояснювала, що її чоловік поїхав у Фресно, а двоє копів у капелюхах багатозначно перезиралися й покивували. Мені пригадалися Гілпін і Боні — і в мене упало серце.

З кишені почувся веселий дзвінок, наче у гральному автоматі мені випав джекпот: це означало, що на одноразовий телефон прийшло повідомлення.

я під дверима відчини

Емі Елліот-Данн

28 квітня 2011 року

Запис у щоденнику

«Просто треба жити далі»,— саме так каже Мама Мо. І коли вона це каже, то її впевненість і наголос на кожнім слові, так наче це справді серйозна життєва стратегія, перетворюють кліше з набору слів на щось значуще. Цінне. «Просто треба жити далі, отож бо!» — думаю я.

Мені це справді подобається в Середньому Заході. Люди нічого не перебільшують. Навіть смерть. Мама Мо просто житиме далі, доки рак не з'їсть її, а потім відійде на той світ.

Тож я намагаюся не висовуватися і роблю гарну міну при поганій грі. Я маю на увазі, що роблю це в