Настуся Соловейко - Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Шкіра ж чоловіків здавалася трохи світлішою, та вразили мене абсолютно сині очі, без зіниць, і таке саме синє волосся.
Якісь секунди ми стояли непомічені, та ось один чоловік зупинився і втупив в нас свої неймовірні очі.
– Карррррьен лоооотр! – голосно закричав він, і його голос підсилений магією рознісся на всі сторони.
– Це не добре, – прошепотів ельф.
Тільки зараз я зрозуміла, що ми стоїмо у центрі високої білої печери. Проте, правильні форми, високі арки й узори на стінах не могли бути створені природою.
Навколо нас вже зібрався цілий натовп.
– Щто табі тут патрєбно син луннага народа? Паневалювач! – з сильним акцентом запитав той самий чоловік.
Він був набагато вищий за всіх інших. На голові у нього миготів червоний камінь, складалося враження, що він вплавлений просто в шкіру.
– Мені потрібен водоспад часу, – просто відповів Бальмон.
І мені захотілося його придушити.
Чоловік повернувся до натовпу і швидко щось сказав, викликавши у присутніх сміх.
– Єльф, щто ферить у казки! Щто і драхон в теба є?
Бальмон кивнув.
Чоловік знов повернувся до натовпу. Цього разу деякі з Хинок просто реготали.
Мені стало ніяково. І навіщо ми тільки сюди прийшли?
А що, як дракон полетів назавжди?
Його ніде не було видно.
– І звидки ш ти дізнафся про водошпад часу?
– Це я дізналася, від Хинки, – відповіла.
Чоловік мовчав, уважно мене роздивляючись, а потім його губи розтягнулися у хижому вищирі.
– Щто ж хадім. Тілька адна умава, якщто ти брешаш – женщіна залішітся зі мнаю.
– Згодна! – викрикнула я, перш ніж Бальмон встиг щось відповісти.
Він глянув на мене так, ніби хотів вбити.
Хинок широко посміхнувся і жестом запропонував нам йти за ним.
Ми йшли крізь мармурові зали, та судячи із затхлого повітря, знаходились вони глибоко під землею.
Хинки оточили нас з усіх боків.
Не знаю, багато часу минуло чи ні, нарешті ми вийшли до широкого проходу.
– Прошуу, – Хинок насмішкувато вказав рукою на темряву, що клубочилася зовні.
– Стій тут, – сказав Бальмон
– Ні, Льє, це мій дракон, він тебе не знає! – і не слухаючи заперечень зробила крок уперед.
Здавалося ми пірнули вглиб самої пітьми, та коли очі звикли, я побачила високу чорну скелю, земля біля неї була випалена і потріскана, в небі час від часу спалахували червоні блискавки.
– І що тепер? – спитав ельф – які ще божевільні ідеї в тебе є? Просто, щоб ти знала, якщо я помру визволяючи тебе звідси, моя кров на твоїх руках, – сказав він насмішкувато.
Не знаючи, що робити, я покликала дракона.
Проте, мій голос відносило вітром.
Тоді я закрила очі та спробувала покликати його подумки.
– Бальмоне, прошу, лети сюди, якщо ти й справді лазурний дракон, прошу, допоможи мені!
Відкрила очі – нічого не змінилося.
– Як я і думаф, ваш час вийшов, – почувся голос високого Хинка – ти єльф, можеш забератся звідси, а жинку залишиш!
Більмон різко розвернувся й зробив пас рукою.
– Не вийде, – засміявся чоловік – звідши не перенестись!
Від ельфа хвилями розходилась сила, очі запалали білим вогнем, на якусь мить мені здалося, що я чую зміїне шипіння.
Тільки от, звідки йому тут узятись?
Аж раптом, над нами пролунав пронизливий драконячий крик. Спершу один, потім другий, а потім все більше і більше.
Я подивилася на чорне небо і не повірила своїм очам – просто над нами летів Більмон, а поряд з ним, величезний лазурний дракон, їхня луска сяяла в темряві.
– Льє, ти це бачиш?! Ти бачиш?! – закричала я.
– Бачу, – напружено відповів він.
Великий Дракон підлетів до скелі й вдарив в неї своїми могутніми лапами.
Він все бив і бив. Від скелі відлітали куски.
У якийсь момент, велетенський камінь відколовся і з того місця бризнула вода.
Вона переливалася всіма відтінками райдуги.
Поступово, потік ставав все більшим та ширшим.
Ельф схопив мене за руку й відтягнув подалі.
На наших очах, чорна скеля перетворилася на бурхливий водоспад.
Всюди, куди попадала вода, зникала темрява. Перестали спалахувати блискавки і два яскравих сонця засвітили на небі.
Навколо розросталися трави й квіти.
Великий Дракон разом з Бальмоном спустився вниз і всівся на валуні.
Мій зовсім не Йорі підбіг до мене й радісно затуркотів.
– Ти нє збрахав! – почули ми голос Хинка – Та цє нє віправить таго, щта зрабілі тваї прєдкі! Забірайтєсь гєть! – зло прокричав він.
Натовп навколо нас загудів.
– Ні! Дай їм зробити те, за чим вони прийшли, – пролунав голос.
Уперед вийшла жінка. Руде волосся коротко підстрижене, шкіру прикрашали білі татуювання у вигляді квітів.
Хинок щось різко їй відповів.
Та вона лише покачала головою і показавши на мене сказала:
– Нерайя лаас! Дай їм зробити, те, за чим прийшли, вони не заподіють нам зла, правда ж? – вона глянула мені в очі й на мить я ніби торкнулася живого вогню. Мене огорнув спокій.
Я кивнула.
– Щта ж, у вас є адне бажаньє, прашу.
Чоловік махнув у бік водоспаду.
Я розвернулася і глянула на дракона.
– Прощавай, Бальмон! – крикнула я.
Бальмон-дракон сумно глянув на мене, втім, залишився стояти на місці.
– Уявіть тот момент, де хочете опинитися, – прокричала нам жінка.
Вода у водоспаді виявилася теплою.
– Ти готова? – спитав Льє.
– Так.
Якийсь час нічого не відбувалося. Я почала сумніватися у магічній силі водоспаду. Нарешті, світ закрутився навколо і от – ми вже стояли на зеленій галявині біля замку.
Ось з'явився хлопчик, поряд вийшов з порталу темноволосий маг.
Очі Бальмона засвітилися й одночасно з цим, у мене заломило у скронях і я побачила якийсь дім. Маленька чиста кімната. Вулиця з акуратними білими домівками. Стіл із розкладеними на ньому книжками, якісь сяючі сфери.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій нестерпний ельф, Настуся Соловейко», після закриття браузера.