Шолохов Михайло - Тихий Дін. Книга третя, Шолохов Михайло

Один з кулеметників на розкоті зірвався з задніх саней, і буйний та смачний регіт червоноармійців лунав аж поки їздовий, матюкаючись, не завернув хвацько коней, і кулеметник, що впав був, не вскочив на бігу в сани.

ц

Станиця Наринська стала за опорний пункт для І повстанської дивізії. Григорій Мелехов, прекрасно враховуючи стратегічну вигідність позиції під Каргінською, вирішив ні в якому разі її не здавати. Гори, що тяглись лівобережжям ріки Чира, були тими командними висотами, які давали козакам чудову можливість боронитися. Внизу, по той бік Чира лежала Каргінська, за нею на багато верстов м'яким сувалком ішов на південь степ, де не-де перерізаний упоперек балками та видолинками. На горі Григорій сам вибрав місце, де встановити тригарматну батарею. Неподалечку був чудовий спостережний пункт — прикрита дубовим лісом та горбистими складками насипна могила, що панувала над місцевістю.

Бої йшли під Каргінською щодня. Червоні звичайно наступали з двох боків: степом з півдня, з боку української слободи Астахово, і зі сходу, із станиці Боківської, просуваючись уверх по Чиру, суцільними хуторами. Козацькі цепи лежали за сто сажнів від Каргінської, зрідка пострілюючи. Шалений вогонь червоних майже завжди примушував їх відступати до станиці, а потім крутими те-клинами вузьких ярів — на гору. У червоних не було достатніх сил для того, щоб тіснити далі. На успішності їх наступових операцій гостро негативно позначалась відсутність потрібної кількості кінноти, яка могла б обхідним рухом з флангів примусити козаків до дальшого відступу і, відтягаючи сили противника, розв'язати руки піхоті, що нерішучо тупцялась на підступах до станиці. Піхота

ж не могла бути використана для такого маневра з огляду _

на и малу рухливість, нездатність до швидкого маневрування та тому, що в козаків була переважно кіннота, що могла у всякий момент напасти на піхоту на марші і тим відтягти и від основного завдання. Переваги повстанців полягали ще і в тому, що, чудово знаючи місцевість, вони не втрачали нагоди непомітно перекидати кінні сотні балками на фланги та в тил противника, постійно загрожувати йому та паралізувати його дальше просування.

Проти 20 березня у Григорія достиг план розгрому червоних. Фальшивим відступом він хотів заманити їх до

І * V* ". ' > 1 "

Каргінської, а тим часом кинути Рябчикова з полком кінноти Гусинською балкою — із заходу, і по Грачах — зі сходу, у фланг їм, для того, щоб оточити їх і завдати нищівного удару. План був пильно розроблений. На нараді ввечері всі командири самостійних частин дістали точні інструкції і накази. Обхідний рух, за думкою Григорія, мав початися на світанку для того, щоб краще замаскуватись. Все було просто, як у грі в дамки. І Григорій, пильно перевіривши й зваживши в думці всі можливі несподіванки, все, що непередбачено могло перешкодити здійсненню його плана, випив дві склянки самогону, не роздягаючись впав на ліжко; укривши голову вологою полою шинелі, заснув мертвецьким сном.

Другого дня, біля четвертої години вранці, червоні цепи вже займали Каргінську. Частина козацької піхоти, щоб очі відвести, втекла через станицю на гору; на них, хвацько повернувши коні, стрекотіли два кулемети З тачанок, що спинились на в'їзді до Каргінської. По вулицях помалу розтікались червоні.

Григорій був за курганом, біля батареї. Він бачив, як червона піхота займав Каргінську і згромаджуються коло Чиру. Було умовлено, що після першого гарматного пострілу дві сотні козаків, які лежали під горою в садах, перейдуть у наступ, а в цей час полк, що пішов в обхід, почне обхват. Командир батареї хотів було прямим прицілом вдарити в кулеметну тачанку, що швидко котилася Климівським бугром до Каргінської, коли це спостерегач переказав, що на мості в хуторі Нижню-Латишевському, верстов за три з половиною, показалась гармата: червоні одночасно наступали і з боку Боківської.

— Вдарте на них з мортирки, — порадив Григорій, не відіймаючи від очей цейсівського бінокля.

Націлювач, перекинувшись кількома фразами з вахмістром, що виконував обов'язки командира батареї, швиде ісо встановить приціл. Номери приготувались, і чотири — з — половиною — дюймова мортирка, як визначили її

. г

козаки, осадйсто ревнула, орючи скопану біля хвоста землю. Найперший же набій влучив у кінець мосту. Друга гармата червоної батареї в цей момент в'їздила на міст. Набій розметав запряжку коней, з шістьох, — як з'ясувалося потім — зацілів тільки один, зате їздовому, що сидів на нім, начисто зрізало окрушиною голову. Григорій бачив: перед гарматою спалахнув жовтосірий клуб диму, тяжко бахнуло і, обкутані димом, ставши дибки, як підтяті, попадали коні. Спотикаючись, бігли люди. Кінного червоно-армійця, що був у момент падіння гранати коло передка, разом з конем та перенчатами мосту кинуло і вдарило об лід.

Такого вдалого попадання не сподівались батарейці. На хвилину під курганом біля гармати запанувала тиша; тільки спостерегач, що був поблизу, схопившись навколішки, кричав щось і вимахував руками.

І зараз же, з густих зарослей вишневих садків та левад донеслись недружне "ура", тріскотливий дріб гвинтів-чаних пострілів. Забувши про обережність, Григорій вибіг на курган. Вулицями бігли червоноармійці, звідти доносився безладний гомін голосів, різкі командні крики, шквальні вибухи стрілянини. Одна з кулеметних тачанок поскакала була на взгірок, але зараз же, недалечко від кладовища, круто повернула, і через голови червоноармійців, що бігли й припадали на бігу, кулемет зацокотів на козаків, що висипали з садів.

Марно Григорій намагався побачити на горизонті козацьку лаву. Кіннота, що під командою Рябчикова пішла в обхід, все ще не показувалась. Червоноармійці, які були на лівому флангові, вже підбігали до мосту через За у-рунний видолинок, що з'єднував Каргінську із сумежним хутором Архипівським, в той час, як правофлангові ще бігли вздовж станиці й падали під пострілами козаків, що заволоділи двома ближніми до Чира вулицями.

Нарешті зза горба показалась перша сотня Рябчцкова, за нею — друга, третя, четверта... Розсипаючись у лаву, сотні круто повернули ліворуч, навперейми юрбам червоноармійців, що тікали косогором до Климівки. Григорій, жмакаючи в руках рукавички, схвильовано стежив за кінцем бою. Він кинув бінокль і дивився вже неозброєним оком на те, як навально наближається лава до Климів-ської дороги, як, замішавшись, повертають назад і біжать до Архипівських дворів купки й окремі червоноармійці і, зустріиуті звідти вогнем козацької піхоти, що розвивала переслідування вгору за течією Чира, знов кидаються на дорогу. Тільки незначній частині червоноармійців пощастило прорватись до Климівки.

На горбі, страшна тишею, почалась рубанка. Сотні Рябчикова повернулись фронтом до Каргінської і, наче вітер листя, погнали назад червоноармійців. Біля мосту через Забурунний чоловіка з тридцять червоноармійців, бачачи, що вони відрізані й виходу немає, почали відстрілюватись. У них був станковий кулемет, чималий запас стрічок. Ледве З садів показувалась піхота повстанців, як з гарячковою швидкістю починав працювати кулемет, і козаки падали, переповзали під прикриттям повіток та кам'яної огорожі дворів. З горба видно було, як по Каргінській козаки бігом тягли свій кулемет. Біля одного з крайніх в Архи-півці дворів вони загаялись, потім вбігли у двір, незабаром з даху комори в цьому дворі різно зататакало. Вдивившись, Григорій побачив у бінокль і кулеметників. Розкинувши ноги, в шароварах, заправлених у білі панчохи, зігнувшись під щитком, один лежав на даху; другий вилазив драбиною, обмотавшись кулеметною стрічкою. Батарейці вирішили прийти на допомогу піхоті. Місце зосередження групи червоних, що опір чинила, вкрила череда шрапнелі. Останній бризантний набій вибухнув далеко на од.пибі.

За чверть години біля Забурунного кулемет червоних раптом замовк, і зараз же спалахнуло коротке "ура". Між голих стовбурів верб замелькали фігури кінних козаків.

Все було скінчене.

З наказу Григорія сто сорок сім порубаних червоноар-мійців мешканці Каргінської та Архипівки гаками й чіп'ям стягли в одну яму, мілко зарили біля Забурунного. Рябчиков захопив шість патронних двоколок з кіньми й патронами та одну кулеметну тачанку з кулеметом без замка. В Климівській одбив сорок дві підводи з військовим майном. У козаків вбитих було чотири чоловіка та поранених — п'ятнадцять. Після бою на тиждень у Каргінській встановилось затишшя. Противник перекинувся на 2 дивізію повстанців і незабаром, тіснячи її, захопив ряд хуторів Ми гулінської станиці: Алексєє ський, Чернецьку слобідку й підійшов до хутора Верхнє-Чирського.

Звідти щодня на світанку чувся гарматний гуркіт, але повідомлення про хід боїв надходили в великим запізненням і не давали ясного уявлення про становище на фронті 2 дивізії.

В ці дні Григорій, тікаючи від чорних думок, намагаючись заглушити свідомість, не думати про те, що творилось навколо і чого він був значним учасником, — почав пити. Якщо повстанці зазнавали гострої нужди в борошні при величезних запасах пшениці (млини не встигали працювати на армію, і часто козаки харчувались вареною пшеницею), то в самогоні не було нестачі. Рікою лився самогон. На тім боці Дону сотня дудоревських козаків п'яні-сінька пішла кінно в атаку, в лоб на кулемети, і була Знищена наполовину. Випадки виходу на позиції напідпитку стали звичайним явищем. Григорієві прислужливо доставляли самогон. Особливо в здобуванні визначався Прохір Зиков. Після бою в Каргінській він, на прохання Григорія, приніс три відрових глеки самогону, скликав пісельників, і Григорій, відчуваючи радісну звільненість, відрив від дійсності та роздумів, пив з козаками до ранку. Вранці опох-мелився, переложив, і на вечір знову знадобились пісель-ники, веселий гуд голосів, людська метушня, танки, все, що утворювало ілюзію справжніх веселощів та заступало собою тверезу люту дійсність.

273

Тихий ДІн

А потім потреба в пиятиці швиДко увійпідо й звичку. Сідаючи вранці до столу} Григорій вже відчував непереможне бажання ковтнути горілки. Пив він багато, але не перепивав через край, на ногах завжди був міцний. Навіть під ранок, коли інші, виблювавшись, спали за столами й долі, вкриваючись шинелями та ііоионами, — він зберігав видимість тверезого, тільки дужче блід та суворішали очі, і частіше стискав голову руками, звісивши кучерявуватий чуб.

За чотири дні безперервних гульбощів він помітно обрезк, згорбився; під очима засиніли мішкуваті складки, у погляді все частіше став просвідчувати вогник безтямної жорстокості.

На п'ятий день Прохір Зиков запропонував, обіцяйливо

посміхаючись:

— їдьмо до одної гарної молодиці, на Лиховидов? Ну, Згода? Тільки ти, Григорію Панте.іейовичу, не гався.