Микола Олександрович Дашкієв - "Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв

спробу захопити весь Грінхауз. Та й що може зробити Гаррі, коли він ледве тримається на ногах?.. А зараз слід негайно почати шукання «випромінювача» та потайного виходу.

Він зважив на руці чималу в'язку ключів, одібраних у Харвуда, позирнув на пласкувату скриньку з ультразвуковими свищиками, з допомогою яких відчиняються найгрубіші двері.

Ясно, що з Харвуда не вирвеш зізнань, або коли й добудеш, то брехливі. Доведеться шукати самотужки. Але біля полоненого треба когось лишити, — мало які несподіванки можуть трапитися отут, де розступаються стіни, одкриваючи потайні ходи.

— Ідіть, Чен. А ви, Блеквел…

Ще раз позирнув Щеглов на довготелесого американця. Чи можна звіритися на нього?.. І вирішив: можна. Хоча б тому, що жодна людина не забуде знущань і не побажає їх повторення.

— А ви, Блеквел, лишаєтесь на варті.

Він простяг Гаррі відібраний у Харвуда пістолет:

— Стріляйте без жалю. Але тільки у крайньому разі.

Оце й була помилка. Велика помилка інженера [Цеглова, яка згодом спричинилась до цілого ряду неприємних подій.

…Минуло хіба що п'ять хвилин з того часу, коли Щеглов і Петерсон подалися на розшуки «випромінювача», як здалеку, наростаючи, почувся гуркіт мотора.

Харвуд стрепенувся. Гаррі Блеквел насторожився. Вони обидва дивилися у вікно, — один нетерпляче й зловтішно, а другий — з острахом.

Гуркіт посилювався. І ось, нарешті, повз вікно промайнула тінь: великий вертоліт, сповільнюючи ходу, спускався на майданчик за господарськими спорудами, — метрів за двісті від цього корпусу.

Відтепер вся увага Блеквела мимохіть зосередилась на тому кутку Грінхауза. Він не хотів цього. Він одвертався, примушуючи себе думати про що завгодно, та тільки не про те, що ось-ось до лабораторії вдеруться охоронці. Але його погляд почав усе частіше зустрічатися з поглядом Харвуда, — торжествуючим, хижим, — і у Гаррі ставало млосно на серці.

Кволий і слабовольний, з розхитаною, зламаною психікою, Блеквел поруч з іншими не боявся б нічого. Та зараз, віч-на-віч з переможеним, але все одно страшним ворогом, він злякався.

Харвуд це помітив, йому здалося, що вихід знайдено.

Зростаючи в країні, де кожен прагне видерти шматок з рота слабішого, Харвуд свого часу захоплювався гіпнозом, йому здавалося, що, здобувши загадкову владу над мозком людей, можна розбагатіти, стати мільйонером. Його надії не справдились, але він простудіював усю літературу з цього питання, чимало тренувався і досяг певних успіхів у гіпнозі. Найбільш сприйнятливі до гіпнотизування виснажені, слабі люди. Блеквел саме такий.

Минуло десять, двадцять, тридцять хвилин… Ніхто не з'являвся. Блеквел почав заспокоюватися. Видно було, що на нього напосідає дрімота. Він міг заснути, зрештою. Але це було зовсім не те, що потрібне Харвуду: розв'язатися чи викинути кляп з рота — не вдасться. А треба поспішати — дорога кожна секунда.

Він вирішив удатися до хитрощів.

Блеквел саме протирав очі, коли це раптом почув харчання позад себе: мотаючи головою, багровочервоний з натуги, Харвуд задихався.

Жалісливий зроду, Блеквел не міг бачити мук іншої людини, хоч би й ворога. Він підбіг до Харвуда, повернув того на бік, але харчання посилилось.

— Попереджаю: не закричіть, бо стрілятиму! — Гаррі витяг кляп з рота Харвуда і націлив на нього пістолет.

— Дякую… — прошепотів той. — Ви врятували мене від задухи. У мене в носі поліпи… Як хочеться спати… Хочеться спати… Хочеться спати…

Голос Харвуда щораз міцнішав, набував твердості, владності:

— Приємна теплінь припливає до голови… Слабішають м'язи… Згинаються ноги!.. Хочеться спати… Спати…

І Гаррі відчув: так, справді, мускули відмовляються служити, все тіло охоплює солодка розслабленість і безвілля.

«Та що ж це зі мною?! Я на посту!» Він струснувся, підскочив до Харвуда, крикнув:

— Мовчіть! Стрілятиму!

Дивлячись йому просто в очі, Харвуд замовк на кілька секунд, а потім сказав неголосно, твердо:

— Закрийте очі!.. Так… Спіть!

Оце було останнє, що пам'ятав Гаррі Блеквел у своєму житті.

Покірний волі Харвуда, байдужий до усього, крім наказу гіпнотизера, він як сомнамбула підійшов до нього й розв'язав дріт на його руках і ногах.

— Ляжте!.. Спіть!

Харвуд схопився з місця, розправив закам'янілі м'язи, підбіг до відкритої шахти ліфта, яким щойно спустилися Щеглов та Петерсон:

— Встаньте!.. Йдіть сюди!.. Прямо!

З заплющеними очима Гаррі наблизився до отвору, зробив ще крок і впав униз, на гранчасте залізяччя.

Розділ XXI
НА ОСТАННЬОМУ РУБЕЖІ

Події розгорталися навально.

Знаючи всі ходи і виходи, Харвуд шугнув у підземелля, а потім, вибираючи шлях, де двері мали цифрові замки, які відчиняються без ключів, подався у протилежний бік Грінхауза, до розташування охоронного взводу.

У кімнату Джоноона він влетів як вихор, скинув із стола пляшку з ромом, гримнув кулаком, аж забряжчали тарілки:

— Сто чортів і відьма!.. І це — начальник охорони?!. І це — колишній офіцер?!

— Що трапилось? — шматок біфштекса став поперек горла, і Джонсон ніяк не міг його проковтнути.

— Де ваші люди?.. Негайно до зброї! В Грінхауз вдерлися партизани.

— Партизани?? — Джонсон пополотнів і почав здирати з шиї серветку. — От тобі й маєш… Учора Кніпс… А сьогодні…

— Та швидше ж, телепню! — Харвуд вихопив пістолет, покрутив ним перед носом у Джонсона. — Їх тільки двоє та третій — Чен. Негайно спіймати всіх. Живими!.. Вони, мабуть, у другому корпусі. Закидайте їх газовими гранатами.

Не чекаючи відповіді, він подався до свого котеджу. Треба рятувати Паркера. Можна було б, звісно, начхати на оцю трухлятину, але без його мільйонів нікуди не поткнешся.

Як і сподівався Харвуд, Паркер лежав посеред своєї кімнати зв'язаний, з затичкою в роті, і стогнав, заплющивши очі.