Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

з Вашими блискучими успіхами, шле Вам сердечний вислів признання і вдяки та з-над синього Дунаю в наші рідні Карпати кличе за Вами вслід: Ще не вмерла Україна!..

Відень, 12 травня 1915 р.»

Українська Бойова Управа переслала такий привіт:[82]

«Преславне Січове Товариство!

І знову залунала Ваша слава по широкім світі! До вінця Ваших воєнних лаврів вплітає історія новий листок.

Нерукотворний пам'ятник воєнної хвали будуєте собі молодими, але твердими руками.

Знав світ, що тверда Ваша воля і залізна постанова задати ворогові України смертельний удар, – тепер бачить світ, що й руки Ваші тверді, що оружжя Ваше непобідиме, що незломна Ваша енергія, незгасаємий Вашого запалу огонь!

Відчув це ворог не раз уже, але найкраще спізнав в пам'ятних кінцевих днях квітня, коли Ви рішили побіду поміж двома мільйоновими арміями.

Маківка, – це Ваш стрілецький Маратон, – але Маратон це цілого українського народу! Охоронний вал передусім проти московської навали, але кріпка твердиня проти всіх інших ворогів України.

Ваша Маківка перетриває не літа і десятки літ, а століпя! Блестітиме в історії сонцем воєнної слави для синів України і буде на грядучі часи доказом, що Україна має в своїх синах геройських оборонців, – і осторогою для ворогів, що Україна вміє і може оборонитися проти всяких замахів!

Покотилися стрілецькі голови на Маківці, згасло неодно многонадійне молоде життя, кров добра не чорна зросила вершки гір, неодин, ще молодий здоровий і сильний, вдирався на скалисті верхи, зійшов в доли нещасним калікою… Та з костей і крови, з ран і терпіння стрілецького виростає нова Україна – Україна діла і боротьби! Своїми воєнними подвигами Ви воскресили славну минувшину українського оружжя, – Ви стали основниками нової доби історії України, в якій Україна повертає на давній шлях оружної боротьби за свою самостійність.

Ідеї державної самостійности України Ви дали тіло і кості, Ви вляли в неї живу, гарячу кров. Тому діла Ваші як дороговкази вказують шлях українському народові. Ваші побіди наповняють його душу вірою, що власними силами добуде собі волю, – надією, що «Україна встане, світ правди засвітить і помоляться на волі невольничі діти».

В цій кріпкій вірі, в цій ясній надії шле Вам, Преславне Січове Товариство, Українська Боєва Управа сердечний привіт з великою Вашою побідою, дякує Вам щиро за те, що так знаменито повните тяжку народню службу. Нехай доля сприяє на дальше Вашому непобідимому оружжю. А про поляглих героїв нехай живе вічно в цілім народі вдячна щира пам'ять.

Відень, 17 травня 1915.

За Українську Боєву Управу:

голова – Кирило Трильовський, заступник голови – Володимир Темницький

Українські співці і поети вдарили тоді в струни високого одyшевлення та створили у багатьох піснях, поемах та мистецьких творах гимн української слави і перемоги. Богдан Лепкий після бою на Маківці написав у зверненні «До Січових Стрільців»:[83]

»…Ви билися і гинули без зайвого шуму і лишнього ефекту, як на борців пристало. Честь Вам за це! Честь, бо хіба ж нас стати на дяку.

Ви погасаючу ватру предківської слави роз'ярили і роздмухали наново коштом власного життя. Гинули, щоб Вона не вмерла.

Ви народові, що славу хотів за вигоду проміняти, мечем блиснули перед очі, щоб пригадав собі, яких батьків ми діти.

Ви наш державний прапор столочений копитами наїзника і оплюгавлений слиною перевертня, підняли з велелюдного шляху, випрали у власній крові, освятили жертвою і заткнули на шпилях ідеалу, щоб бачили його свої і чужі, далеко й далеко!

Ви цілому світові дали доказ, що там, де рішається доля культури, Україна не стоїть з заложеними руками, що в боротьбі за визвіл народів є вона не видцем постороннім, а союзником вірним, готовим битися до останньої краплі крови, як билися хоробрі наші предки, обороняючи Европу перед заливом монгольського моря.

Ви нікчемному ворогові, що клеветою поганив нас перед світом, дали відповідь великого народу гідну, відповідь гарним ділом на погане слово.

Ви надію, що відходила від нас, завернули з калинового моста, бо наша справа не пропала і не пропаде ніколи, поки наша широка земля родить таких буйних синів, як Ви. Честь Вам за це!..»

До тих шляхетних перлин українського мистецького слова, долучив і наш селянський народ свою щиру данину і в своїх піснях вславив героїв із Маківки. Подаємо один із багатьох таких народних пісень-віршів:

«Коло Тухлі славні гори порослі лісами. Там вороги три місяці крились перед нами. Там крилися три місяці, ллялась кров невинна І згадати історія ті гори повинна. Гори Чирак і Маківка по вік, незабуті, Там Соколи боролися і Січі невгнуті. Там то приступом до бою ішла Степанівна, Не знайдеться у Европі дівчина їй рівна. Іде сміло, в руках зброя, панна як, лелія: «Ідім вперед, стрільці мої, на Вас вся надія. Ідім сміло в бій завзятий, то наша землиця! Перед нами – ось дивіться, як, москаль валиться!» Пішли сміло на багнети, Маківку зайняли. Полягло їх там сто сорок, свого доконали! Впало ворогів там много і світ ся дивує, Що незнаний світу нарід москаля тратує. Стає сміло в ряди війська, іде на границі