Едуард Миколайович Успенський - 25 професій Маші Філіпенко

йти. Бо коли ті оселедці покажуть щось незвичайне, мудре і розумне, вона після цього оселедця в рот не візьме.

О пів на четверту в службовому приміщенні сталась НП. Прибіг змилений Діма Олейников, він же Чайка. Він прибіг у білих тапочках, у пачці — це така спідничка, серпанковій кофтинці й сказав:

— Все, годі! Більш нема сил! Я переконаний, у цієї бабці ніякого хлопчика ніколи не було. Ніякий хлопчик такого життя не витримає.

— Чому? Що сталось? — зацікавились співробітники.

— Нічого не сталось! Тільки мої залізні нерви не витримують. Ці арфи, гуртки, квадратики! Дихання і вітаміни! Я вважаю, ніхто індонезійського хлопчика не викрадав. Він сам від цієї бабки втік.

— Ні, від бабки, а від Буревісника.

— Все одно! Досить з мене цих катувань. Дайте мені серйозну справу.

Маша і Валера Готовкін порадились і вирішили Діму у засідку з продуктами на клумбу відрядити.

— Ось тобі продукти, — сказала Маша. — Спершу підеш додому і переодягнешся у все зелене. Потім покладеш продукти і квитанцію на білу плиту. А сам сховаєшся у кущах. Як тільки злочинці прийдуть, ти…

— Я їх негайно захоплю. Я їм скажу: «Ваша гра закінчена».

— Нічого подібного. Ти по радіо повідомиш нам. І підеш за ними слідом. Ми повідомимо в міліцію і будемо разом їх заарештовувати. Запитання є?

— Запитань нема! — відповів дисциплінований Олейников.

— Звіримо годинники!

Усі годинники йшли в різні сторони. Їх уточнили по радіо.

Олейников пішов виконувати поставлене завдання.

Тільки-но він вийшов з будинку, до кімнати залетіла перелякана Олександра Семенівна:

— Караул! Караул! І цього викрали! Ще одна дитина зникла! Давайте нову!

— Заспокойтесь, Олександре Семенівно. Ніхто Діму не викрав, — суворо мовила Маша. — Він ж її ний і здоровий. Він виконує нове бойове завдання.

— Нове бойове завдання! — репетувала Олександра Семенівна. — Всі щось виконують! А мені що робити?

— Ідіть додому і чекайте результатів.

— Коли треба буде, — суворо. додав Валера Готовкін, — вас викличуть.

Олександра Семенівна, похиливши голову, вийшла. Вона торочила одне:

— Бідолашний мій Альоша Воджаєвич! Нічого у них не вийде!

Минуло кілька годин. На місто синім парашутом опускався вечір. Повсюди швидко темніло. Особливо в парку культури.

Діма Олейников, він же Чайка, стояв на варті коло білої плити. Точніше не стояв, а сидів на варті коло білої плити. А ще точніше він сидів на ящику з-під пепсі-коли.

Діма вартував продукти. А сам був голодний. Ніхто його сьогодні нічим не годував. Усі виховували.

«Тут лежать продукти для ворогів, — подумав він, — а наші хлопці голодують».

Наші хлопці — то був він, Діма Олейников, увесь його клас та інші незнані трудівники. Не конкретизовані, але чудові.

«А що станеться, — подумав Діма, — коли ми частину продуктів з'їмо? Пару котлет бодай і пакет молока? Ворогам продукти не знадобляться. Коли ми їх затримаємо, в міліції їх все одно нагодують».

Ніколи в житті Діма Олейников не хотів так їсти, як сьогодні.

Кінець кінцем він вийшов із схованки, підійшов до кошика з продуктами, взяв дві котлети і пакет молока. Він же не знав, що котлети були снотворні.

Діма хутка впорався з ними і повернувся на свій ящик. І вмить заснув як вкопаний.

Прокинувся Діма від жахливого холоду. Довкола було майже темно. Діма глянув иа клумбу і а жахом побачив, що кошика там не. було. Діма ввімкнув передавач і панічно загорлав:

— Я — Чайка! Алло! Я — Чайка! Я у відчайці. Продукти зникли. Я все проспав!

— Дякую за повідомлення! — почувся суворий голос Валери Готовкіна. — Можеш іти додому!

Діма спробував підвестись. Закоцюблі ноги не розгинались. Засмучений і розгублений Діма так у сидячому стані попростував до виходу з парку. Отак, скоцюрблений, він і йшов аж до метро.

А серед дітей у службовій кімнаті була паніка.

— Все пропало! — сказала Маша.

Решта співробітників схопилась за голови:

— Стільки праці змарновано!

— Усе пішло шкереберть!

— Нічого не змарновано! — мовив Валера Готовкін. — Нічого не пішло шкереберть! Операція «Сонні продукти» завершилась. Операція «Веселі оселедці» розпочалась!

ОПЕРАЦІЯ «ВЕСЕЛІ ОСЕЛЕДЦІ»
(Кінець восьмого розділу)

У парку лунала музика і танцювала молодь. Наші діти йшли ланцюжком, тримаючись одне одного.

«Якщо операція «Веселі оселедці» провалиться, — міркував збентежений Діма, — ще не все втрачено. Буде операція «Ремонтні валянки».

Усі люди простували до літнього стадіону, на якому мав відбутись виступ Геннадія Овчинникова з групою дресированих оселедців.

Поряд проїхала машина-цистерна з написом «Жива риба». І всі зрозуміли, що то їдуть дресировані оселедці. Геннадій Овчинников у водолазному костюмі їхав у бочці зі своїми вихованцями. І давав їм останні вказівки.

Один хлопчик ішов на видовище з мамою і ніс баночку з гупі. Чи то вони приїхали сюди з пташиного базару, де купили цих рибок, чи то хлопчик дістав із акваріума своїх і приніс на виставу. Хай подивляться, що можуть і вміють робити серйозні риби. Хай, мовляв, вчаться.

Практичний Діма Аксьонов, у якого тато працював продавцем у продуктовому магазині, міркував:

— Цікаво, які в нього оселедці: дрібні, по два карбованці за кілограм, чи великі — по чотири?

За квитками була велика черга. Люди стояли з