Оксана Іванівна Думанська - Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

Нік посміхнувся.

— Така мила міс читає в денниках кримінальні фейлетони? Вам більше личили б романи про лицарів та принцес.

Удові набридло зазирати в дірку і підслуховувати розмову. Вона вийшла в сад, прихопивши ножиці та кошик для квітів. За хвилин десять на ґанку постав і Картер, а за ним — Ізабеля. Вони поволі рухалися до воріт: вища на голову жінка всією своєю поставою виявляла покірність квадратному недомірку. «Порозумілися? Він її притис до стінки? Чи піддався на її чари?» — вгадувала удова, ховаючись між кущами.

За підвечірком удова вихваляла Ніка, що славний був ощадливістю, стриманістю, зичливістю, а Ізабеля слухала це базікання мовчки, як і годиться бідній родичці.

— У нас по сусідству незабаром вечірка. Я ще в жалобі — не піду. Але якщо Нік тебе запросить, — не відмовляй. Завтра зранку прийде кравчиня. Гадаю, тобі слід замовити блідо-рожеву сукню.

— Дякую за турботу, але... Я весь час користаю з вашої доброти... Мені б хотілося вже самій заробляти на себе. Ви обіцяли заснувати бюро знайомств для самотніх людей...

— Дівчинко, та я багата! Мені для тебе нічого не шкода! Навіщо тобі голову сушити в тому бюрі? Берися за Картера!

Побратися з американським нишпоркою-емеритом, щоб уже ніхто не натрапив на слід Анелі Матичинської, чоловік якої гибіє у в'язниці за поширення фальшивих грошей, — це направду видавалося Ізабелі потрібним. Іза Картер — звучало свіжо, як океанський вітрець. Але... Якщо хтось колись випорпає її правдиву біографію? Немає такої таємниці, яка б не спливла з глибини. І тоді їй доведеться відповідати ще й за двомужество.

Щоб дізнатися, чи Картер їй вірить, Ізабеля попросила його поїхати до найближчого порту, де сподівалася отримати вістку бід своєї молодшої сестри.

— Сестра така ж гарна? — грайливо спитався Нік. — І де вона зараз?

— У Ніцці, — сказала правду Ізабеля. І зразу ж прибрехала. — Вона відома танечниця.

 евно, ви подумали, що наш Стасьо легалізувався — завдяки одруженню — серед серів та перів. І маєте рацію. Старший брат «гарної як образок» Марґрет Едмон і справді мав одного разу дотичність до самого короля, пограбувавши вінценосного під час відвідин історичної Вежі Генріха Другого — витяг золоту папіросницю та кілька коштовних дрібничок. І розчинився, як цукор на дні філіжанки. Про це наречена сказала, викликаючи Стася на таку ж одвертість, та він відповів ухильно: «Ми не вибираємо ні батька, ні матері, ні братів...»

Марґрет не бідувала. Її гроші вкладені в дуже прибуткову справу, на якій вона була схибнута, бо мало не щодня навідувалася в гігантську будівлю офісу «Дейлі Мейд». Стасьо не міг повірити своїм очам, коли уперше побачив сорок друкарських машин, які за годину видруковували тридцять тисяч примірників часопису, а за день «споживали» чотири милі паперу. Марґрет мала звичку суворо допитувати усіх відповідальних службовців, тицяючи їм папірець з дрібно писаними числами, якщо вважала, що вони не впильнували передплатників чи задорого заплатили за фарбу.

Так що подорож Єгиптом минула для Стася без особливого задоволення: зайшовши в готельні апартаменти, молода дружина охолоджувала його юнацьку пристрасть своїми «ноу, ноу, ноу», при першій можливості хапаючи телефонну слухавку, аби перемовитися з Лондоном. Стасьо не раз згадував Еву, яка просто не знала, що можна відмовити чоловікові в такий простий спосіб.

У самому Лондоні було похмуро й смутно. Товариство Марґрет складалося із невдатного перекладача Вівієна Вальда, якому хотілося скочити вище власного пупа, і знаменитої експертки чаю міс Ірвінг, чиє чутливе піднебіння могло розрізнити п'ятсот сортів. Ці двоє зануд приходили пообіді навіть у відсутнісь господарів і сиділи в очікуванні пісної вечері.

Стасьо днями вештався містом з путівником у руках, мріючи надибати якусь цікаву персону, бажано жіночої статі. Одного разу його зупинила суворо вбрана місіс і тицьнула оповістку, що в Лондоні, як і в Манчестері, зорганізовують клюб мовчазних жінок. «Вони тут всі з глузду з'їхали!» — спересердя промовив сам собі Стасьо, але за вечерею підсунув оповістку Марґрет. Вона сприйняла це як образу і розтлумачила своєму мужеві, що неговіркі в шлюбі англосакси живуть довго і щасливо, на відміну від легковажних французів, які вмирають молодими в чужім подружнім ложі та ще й в жебрах. Найбільше Стасьо образився за слово «легковажних» (французів — це не про нього!), бо зразу ж нагадав своїй судженій, що та прикмета — не смертельна, адже вона чомусь не називає легковажним Британське товариство обезпечень, яке прийняло обезпечення[64] на сто п'ятдесят тисяч фунтів від акторки Марбл на випадок, якщо протягом десяти літ втратить з якоїсь причини свій чарівливий усміх!

Ну, звісно, конфлікт міг залагодитися уночі, але Марґрет наполягла, щоб нарешті Стасьо обжився у своїй спочивальні, як належиться аристократу, а не простолюдину. І цим остаточно допекла, мимохіть натякнувши на його підозріле походження з габсбургівського коріння.

— Навіщо ж ти шукала собі нареченого по всій Европі? — збісився фальшивий онук дебреценського бургомістра.

— Задля майбутніх дітей, йолопе! — не стрималася вдавана аристократка. — Чим далі народилися батьки, тим більше шансів мати здорове потомство! До слова, я вже