Олексій Анатолійович Кононенко - Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок

– На полюванні.

– Мисливець?

– Мисливець.

– Підстрелив?

– Ні. Наступив.

Микита заносить у квартиру щуку на 30 кілограмів. Ганя з кухні:

– Микито, це ти? Кинь рибу котові і ходи вечеряти.

На полюванні:

– Ну, що, хлопці, почнемо з головного?

– Добре, наливай!

– Тату, скоро день рибалки, твоє улюблене свято…

– Найкращим подарунком буде твоя гарна поведінка.

– Пізно, тату, я вже купив тобі поплавок…

Біля вогнища:

– Вірність цього пса абсолютна! Тричі я його продавав і тричі він повертався до мене!

– Які новини, коропе?

– Новин багато, та рот водою повен…

– Підстреливши 200 білих ведмедів, я почав полювати на тигрів.

– Ви переїхали з Північного полюса на екватор? Чому? Хіба тигри не такі небезпечні, як білі ведмеді?

– На екваторі принаймі не схопиш нежить!

– Микито! Куди ти йдеш?! Яка риболовля? Чорна кішка перебігла нам дорогу!

– Ех, ти, марновіре! Перехрестися і йди далі!

– Микито, за що ти сидів?

– А… Іду одного разу з полювання, дивлюся, на стовпі орел сидить. Я – бабах! Кігті полетіли в один бік, кусачки – в другий…

– Чому ти ходиш на рибалку?

– Жінки не маю, маю час і до того ж люблю тишу і спокій. А ти?

– А я маю жінку, але ж теж люблю тишу і спокій!

– Я в зайця стріляю за 500 метрів!

– Та як же можна влучити з такої відстані?

– Я ж не кажу, що влучаю.

Двоє в ліжку. Телефонний дзвінок. Жінка бере слухавку, слухає, кладе, усміхається:

– Дзвонив мій чоловік. Казав, що їде з тобою на риболовлю.

– Сьогодні три качки вполював! Нап'юся до смерті!

– Ходімо… Я хочу померти з тобою…

– Все, – підвів риску кум Грицько. – Час іти. Бачу, он моя Марина у дворі вже вихається… Знаєш, жоден чоловік не був застрелений своєю жінкою, коли він мив посуд…

– Так, Грицю. Але ж ти зі своєю Мариною непогано живеш. Чи на дівок поглядаєш?

– Е-е-е, куме, одруження – це як відвідини ресторану чоловічим гуртом. Ти, наприклад, замовляєш, що тобі подобається. А коли бачиш, що замовили інші, тобі починає здаватися, що ти вибрав би те саме, що й вони…

– Не кажи так, куме. Ти маєш золоту жінку. Ото як – знайшов чоловік підкову, підняв, приніс додому, зібрався до дверей прибити, перевернув – а там кінь.

– Та воно так, бо ж ми любилися, а любов – це риболовля, не клює – змотуй вудочки! Бо потім, як не по любові, буде біда.

– Правильно, Григорію. Коли оленя роги обтяжують, він їх міняє. Коли роги обтяжують чоловіка, він міняє дружину, а разом з нею і… роги. У тебе ж про це й мови немає.

– Немає, куме. Бо моя Марина дуже схильна до ветеринарії. Знаєш, жінки мають великі здібності до ветеринарії – вже не одного осла жінка вилікувала.

– Та інколи ви все-таки з Мариною добряче на прю сходитесь…

– Ага. А ти думаєш, чому я тримаю собаку? Тільки для полювання? Пхе! Бо собака – найперший друг людини: він ніколи не дає порад, не просить грошей і за ним немає тещі.

– Годі, Григорію! Нема над рибу – линину, над м'ясо – свинину, над ягоду – сливину, а над жінку – Марину! Приходь завтра вранці до кладки, половимо рибку. Візьми закуску, пляшка за мною.

– Ага… Дай чоловікові рибину – і він буде ситим лише один день. Навчи чоловіка ловити рибу – і він увесь день буде сидіти в човні і пити пиво.