Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

— У вірші передрікається доля Мяоюй. ">[97] На ніжну орхідею схожа і вдачею, й красою ти, Твоїх достойний обдаровань не смертний, а мудрець святий! Так випадок вчиняє щодо знедоленої сироти! Ти, певно, скажеш: «З рота сморід у тих, хто м’ясо поїда, Але й захопленим шовками шовк теж колись та набрида!» Піднісшись над людьми, не знала, що світ підступний, заздрість зла, І замість чистоти презирство ти від безчесних прийняла! Зітхну: світильник в давнім храмі на старість втіха для сердець, Червоний терем же, з ним ніжність, цвітіння, — зійдуть нанівець! Спрадавна так: крізь пил і сморід, як промінь, чисті почуття, Нефриту це ж хіба годиться в багнюці скніти без пуття? А скільки їх, синів вельможних, зітхали — і не без причин, — Про те, що марно щастя губить, на жаль, і благородний чин![98] Коли люблять підступного Вовк чжуншаньський — Що накоїв, Вічні, — певно ж, зна відколи, — Корені життя людського?[99] На розпусту подвига, Насолод його жага. Вибирає не в юрбі, А з шляхетних дам собі, Гне їх, як вербові віти, Кида, як монети, в світі, Що накрав, а не нажив... Я зітхаю: скільки ніжних, Витончених, жалісливиць Він прирік весь вік у тузі Битись, як в підступних хвилях! Розвіяно ілюзії квіток Що втішного пророчать три весни для персика рум’яного та сливи? Та, загубивши їх прекрасний цвіт, знайти убивцям радість неможливо... Усі говорять: в небі дивний дар, — цвіт персика, його до літа досить, Подейкують іще, що серед хмар багато вельми барви абрикоса! Усе це