Лідія Гулько - Помста Перса Дарія, або Скіфо-перська війна

— Наказано скіфу стати перед головним.

Мишко незчувся як опинився на коні.

Невдовзі Дарій визвірявся до нього:

— Брехливий демоне, де міст? Я, Дарій Гістасп, Ахеменід, мав необережність скіфському щеняті повірити.

Переляканий хлопчик задкував. Але вперся у похмурого вояка і зупинився. Наразі полохливо зиркав туди й сюди. У просвітках між вояками він помітив водяну поверхню, що мерехтіла від запалених вогнів. На освітленому плесі не вимальовувалося жодного грецького судна.

— Не зроозумііів, — протягнув хлопчик.

Лише тепер він повністю проснувся. В головці малого проясніло. Він на хвильку задумався. Чітко уявив раду старшин на кораблі. Уголос пригадував:

— Гістіей сказав: «Скористаймося вадами ворога. Ми знаємо, що скіфи довірливі, мов діти. Почнемо руйнувати переправу, але тільки з його боку. Зруйнуємо не дальше, ніж на відстань польоту стріли. Скіфи повірять, що ми виконали їхню просьбу. А коли засумніваються, то однаково нам не причинять шкоди. Суден же у них нема. То що? Пристаєте на мою пропозицію? Усі згодні?

— Згодні, — відгукнулися іонійці.

Мільтіад, опустивши потухлі очі, кивнув довгим носом.

— Тоді командуйте, — велів Гістіей.

Крикливий подав голос:

— Увага! Моряки першого і другого судна! Знімайте настили! Розводьте кораблі».

Мишко замовк. Він запитально дивився на Дарія. Йому так хотілося, щоб цар похвалив його за гарну пам’ять. Дарій, однак, дивився крізь нього. Уголос розмірковував:

— Отже, переправа існує. Зруйновано тільки підступ до неї.

— Це можна перевірити, — встряв у розмову довгоногий, довгошиїй і довгоносий, схожий на журавля, воєвода.

— Яким чином? — швидко запитав Дарій.

— Голосно гукнути.

— Гукай!

— У мене так не вийде. Потрібен муж із сильним голосом.

Дарій пригадав:

— У моїй свиті є такий чоловік. Він єгиптянин. Володіє найсильнішим серед людей голосом. Знайдіть його.

Швидко розшукали єгиптянина. Привели його до царя, розтлумачили суть справи. Тлустий чоловік ретельно прочистив кашлем горло. По тому широко розставив ноги і приклав долоні до рота і крикнув.

Мишко присів, пронизаний гострим болем. Зразу ж обхопив обома руками вуха, щільно їх затулив.

Голос єгиптянина був неймовірної сили. Від нього оглухли люди, а риба, що поснула, скинулася. Вода, досі тиха, враз стала горами й валом плюснула на берег. Злякалися коні й шарпнулися назад.

— Еге-ге! Гістіею, мілетянину, відгукнись! — ревів єгиптянин.

Від темних шат відійшло:

— А-гууу!

Пригнічені перси не йняли віри. Їм здавалося, що звук є луною, що повернулась до свого джерела. Вояки штурхали єгиптянина в тлусті боки й примушували його ще і ще гукати. Коли пересвідчились у тому, що іонійці обізвалися, то ще дужче нервували. Обурювалися:

— Чого зволікають ті ледарі? Їм однаково, вони у безпеці. Чому не направляють до нас кораблів?

— Гукай, хай кораблі хутко до нас направляють, — кричали звідусіль на володаря найсильнішого серед людей голосу.

— Давай кораблі! — натужно ревів єгиптянин.

З другого боку спалахували смолоскипи. Долинав стукіт багатьох молотів.

Перси радісно шуміли: іонійці наводять переправу.

Ось з нічного мороку виплив один корабель, за ним другий. Мишко з цікавістю спостерігав, як-то моряки прив’язували канатами прийшлі кораблі до тих, що вже створили наплавний міст, як-то слали між ними дошки для переходу.

Деякі вояки не витримали напруження — кидалися у воду, пливли назустріч кораблям. Далі хапалися за весла і борти, самотужки дерлися нагору.

Нарешті моряки прив’язали до мосту останнє судно. З нього опустили ребристі дошки, що лягли на прибережну смугу.

Дошками зійшов другарій усіх кораблів — усміхнений Гістіей. Грек доземно вклонився Дарію. Широким жестом запросив головнокомандуючого військами першим ступити на корабель. Але Дарій розпорядився, щоб піднімалися його найближчі помічники та члени його почту.

Посіпаки, штовхаючи один одного, кинулися до корабля. Хтось із ослаблених спіткнувся і впав. Ніхто його не підняв. Ступали прямо на бідолаху, топталися по ньому. Кожен переймався одним: спасти власну шкуру.

Тим часом моряки мовчки відновили на березі ями. Встановили в них стовбури дерев, які прихопили з собою зі судна. Засипали стовбури землею, трамбували її. Останній корабель моряки прив’язали канатами до цих стовбурів. Тепер від хитавиці, яку створять під час переходу люди, тварини і гужовий транспорт, міст від берега не відійде.

За царським почтом на рятівний міст рушили безсмертні.

Прості воїни пересварилися між собою, бо ж кожен пнувся наперед. Вони страшенно нервували: Скіф будь-якої хвилини з’явиться на березі. Людський гамір перекривали охриплими голосами наглядачі за переправою, що наводили порядок.

У цій веремії сиротами почувалося двійко хлоп’ят, що трималися за руки. У їхніх очах стояли сльози. Біля хлопчиків призупинився Дарій. З ходу звернувся:

— Михайле, пам’ятаєш? Ти під моїм крилом. Як вдячний і щедрий цар, я виконаю будь-яке твоє бажання.

В уяві Мишка повстав сумовитий образ матері.

— Хочеш залишитися зі Ксерксом? Тоді сміливо ступай на міст, — припрошував широким жестом Дарій.

Поки Мишко вагався, обвітрене личко Ксеркса світилось у променях вдячної усмішки.

— Ти, хлопчику, ще не бачив світ, — швидко говорив Дарій, а зором слідкував за всім, що відбувалося на березі. — Персія — казково багата країна. У нас чудові палаци, бібліотеки, в яких зберігаються глиняні таблички з письменами. Є тінисті садки й виноградники, плодоносні поля. Ти будеш їсти вишукані страви, відпочиватимеш на килимах та замшевих подушках. Тебе виховуватимуть наставники у величі та ніжності. Ти станеш освіченим. Коли навчишся чистописанню, то дійдеш до вищої досконалості.

Усе ж Мишко знайшов