Анастасія Шевердіна - Тільки разом

ув’язнили. Поліція довела, що покидьок фізично й морально знущався над пасербицею. Кілька днів дівчина не з’являлася на заняттях, і я дуже хвилювався. Я пішов до неї додому, дзвонив у двері та стукав, але ніхто не відчинив, хоча я помітив, як моя студентка визирала з-за штори. Аби не травмувати зайвий раз потерпілу, я рушив додому. Дорогою я розмірковував над природою злочинів, над своїм «божевіллям», над долею цієї мовчазної дівчини. І мені стало невимовно прикро, що з нею трапилася біда, що її нещастя обговорює весь ліцей, що я раніше не допоміг їй. Я повернувся, купив букет квітів і залишив його на порозі своєї студентки.

Наступного дня дівчина прийшла до ліцею. Вона була як завжди тихою й сумною. Після заняття, коли всі діти залишили клас, вона підійшла до мене і сказала: «Я ненавиджу чоловіків, але ви не такий, як усі, мсьє Леруа. Будьте щасливі!» Більше вона не з’являлася на заняттях, і невдовзі ми дізналися, що вона перевелася до іншого навчального закладу. Так я зайвий раз переконався, що бути не таким, як усі, — не значить бути гіршим.

7 вересня 2005 р.

Доброго ранку, Кет! Вітаю тебе з Днем народження! Здоров’я тобі, щастя, успіхів у навчанні! Сподіваюся, твої батьки хороші й люблять тебе найбільше за все на світі!

Минулий рік у мене був хорошим. Я не хворів, вивчив італійську. Цього семестру мене запросили викладати до Вищої нормальної школи гуманітарних наук у Ліоні. Нарешті в мене є пристойне місце й постійний заробіток! Думаю, ти не знаєш, що цей навчальний заклад — один із найпрестижніших у Франції у сфері науки й гуманітарних спеціальностей. Я готуватиму спеціалістів переважно для державної служби. Мої батьки дуже задоволені мною і сподіваються, що всі складнощі в моєму житті залишилися позаду. Аби ж то було правдою! Якби тільки ти була поряд зі мною, я нічого б більше не бажав для себе!

Як ти розумієш, у пошуках тебе, Кет, я не сильно просунувся. У грудні минулого року я брав участь у мовознавчій конференції, яка проходила у Вроцлаві. Це місто мене причарувало! Вроцлав називають містом мостів і гномів, бо тут їх дійсно незліченна кількість. Я також відвідав Варшаву, Краків, Торунь, Познань, Гданськ. Засніжена Польща — це якась зимова казка, чесне слово! Атмосфера тут абсолютно своєрідна й зовсім не схожа на французьку! Але не думай, що я просто розважаюся, подорожуючи Східною Європою, і хоча б на хвилину забуваю про тебе! Я заздалегідь звернувся до варшавського приватного детектива, який зібрав для мене інформацію про польських дітей, народжених 7 вересня 1998 року. Це обійшлося для мене трішки задорого, але я заощадив час і нерви, необхідні для самостійних пошуків. Що сказати з цього приводу? Я ні в кому не пізнав тебе, хоча й дуже цього хотів. Не знаю, можливо, я й помилився. Але я вірю, що моя душа не пройде повз твою. Я сподіваюся на краще! Час іще є. Певно, буде навіть краще, якщо я знайду тебе за кілька років. Чесно кажучи, я не знаю, як би я до тебе підступився, якби раптом зараз знайшов. Переконаний, ти б радо мене привітала, а ось твої батьки, певно, підняли б ґвалт і насильно нас розлучили. Думаю, пережити ще одну розлуку з тобою я б не зміг. Тож, усе, що відбувається, — на краще. Сподіваюся, тобі весело цього дня, Кет! Щасти й до скорої зустрічі!

7 вересня 2006 р.

Привіт, Кет! Із Днем народження! Бажаю, щоб кожен твій день був сповнений веселими подіями, приємними думками й ласощами! Я сьогодні також дозволив собі смаковинку. Сиджу зараз у кафе й насолоджуюся морозивом. Спекотно й задушливо, зовсім не схоже на осінь. Але в душі вже зароджується щемливий жаль за теплими днями. Багато чого минуло й уже не повториться. А як же хочеться, щоб дещо повторилося!

У моєму житті все без змін. Цього навчального року я працюватиму в Ліоні. Минулої осені я закінчив докторантуру, після Нового року отримав докторський диплом. Зізнаюся, я собою пишаюся! Хоча деколи мені стає сумно. Сумно від того, що я змалку завищив планку й перетворив своє життя на гонитву за міражами. Чи я щасливий своїми перемогами? Так. Але іншого щастя я не знаю. Моє щастя — продукт моєї діяльності. Те, що я виборов, вистраждав, вирвав у долі зубами. Я ніколи не знав тихої радості буття, утіхи від подарунків, дружніх жестів, несподіваних успіхів, до яких не потрібно було докладати зусиль. Певно, я сам у цьому винен, певно, є в мене якийсь дефект душі й інтелекту, який не дозволяє мені жити так, як живуть інші. Я хотів би жити так, як оточуючі — мати друзів, родину, маленькі повсякденні радощі. Але якби я був щасливим, як би я зрозумів, чого я сам по собі вартий?

7 вересня 2007 р.

Вітаю, моя дівчинко! Як ти? Що в тебе нового? Сподіваюся, у тебе все добре? Моє життя триває без змін, хоча я й маю приємну новину, якою хотів би з тобою поділитися. У вересні минулого року почала діяти так звана соціальна мережа Facebook, яка дозволяє спілкуватися з людьми з різних країн. Завдяки їй можна безкоштовно дізнатися місце й рік народження багатьох людей, переглянути фото. Кожного дня я витрачаю дві години на пошук тебе або твоїх батьків за допомогою цього проекту. Сподіваюся, мої старання будуть винагороджені!

На різдвяному бенкеті в міністра юстиції, куди ми були запрошені разом із батьком, зі мною стався дуже неординарний випадок. До мене підійшов чоловік середніх років із військовою поставою, відрекомендувався й поцікавився, чи правда, що я — наймолодший доктор наук Франції, мій IQ — 180 і я знаю 15 мов. Я відповів ствердно. Тоді мсьє запитав, чи цікавить мене співробітництво зі Службою безпеки міністерства іноземних справ. Чоловік пояснив, що він та його підлеглі забезпечують безпеку представництв міністерств за кордоном і що я міг би допомогти в цій благородній справі. Мсье зазначив, що представниками служби безпеки в посольствах