Ірина Сергіївна Потаніна - Історія однієї істерії

від справи зовсім. А якщо ні… Я уявила, як усе-таки витягнеться фізіономія в Георгія, коли він довідається, що я самостійно розкопала нові подробиці справи.

— О восьмій? — запитала Тигра.

— О восьмій. Біля БК?

— Краще я по вас заїду. Це буде правдоподібніше.

Не цілком розуміючи, до чого тут правдоподібність, я все-таки погодилася.

— Давай біля метро. Отже, о восьмій ми з Сестрицею будемо в бойовій готовності.

Я поклала слухавку.

— У що ти знову вплутуєш Сестрицю? — поцікавився Георгій, скривджений тим, що я не ввімкнула голосний зв’язок.

Звичайно, турбота про благополуччя Настусі на даний момент була лише вивертом, щоб довідатися, про що я говорила. Проте я вирішила не викручуватися.

— Адже справу вже закрито? Небезпека минула. Записки писала Ксенія, щоб залякати слідство і відвести нас від Ларисиної репутації. Так? Виходить, Настуся тепер на волі. Тигра покликала нас на кислотну дискотеку сьогодні ввечері. Я не могла відмовити Сестриці в такому задоволенні.

— Що? Ти не занедужала? У тебе все гаразд? Ти не жартуєш? — одночасно поцікавилися мої домашні. Один із жахом, інша — в стані захвату, наближеного до непритомності.

— Ні. Я не жартую, — з трагічною серйозністю заявила я і раптом розреготалася. — Крокуватимемо в ногу з часом! Зрештою, мені ще не тридцять п’ять!

— Катерино, ти впевнена, що в твоєму товаристві час почуватиметься комфортно? Може, щоб не бентежити дітей, відпустимо їх самих? Ця… м-м… племінниця справляє цілком… м-м… благонадійне враження.

— Тому ти боїшся відпустити мене з нею? — чарівно посміхнулась я.

— Але ж моя сестра — Катруся, а не Тигра, — вступила в розмову Настуся. — Виходить, вона й повинна мене супроводити. Коли що станеться, хто відповідатиме перед мамою? Не Тигра ж? Яке б там благонадійне враження вона не справляла!

Я подумки аплодувала Сестриці.

— Схоже, перед мамою відповідатиму я, — тяжко зітхнув Георгій, — причому, за вас обох. Віддавали на перевиховання одну дочку, в результаті отримали невихованих двох. І лису дівку, що справляє благонадійне враження пузирями з жуйки, — на додачу. Збожеволіти можна.

— Ну, Жорику, — благали ми, — ну, нам дуже хочеться…

— Добре, добре, — не встояв Георгій, — тільки я з вами точно не піду!

Я подумки подякувала небу, але заради пристойності ще хвилин із десять умовляла Георгія супроводити мене. На щастя, в суперечках на Жорикову шкідливість завжди можна було покластися. Він не погодився б ні за які блага світу. Зійшлися на тім, що Георгій поїхати з нами ніяк не може, бо просто зобов’язаний навідати сьогодні ввечері свого батька. Давно обіцяв до нього заїхати й не має права знову відкладати візит.

Паніку, зчинену Сестрицею з приводу терміново вигаданої неможливості йти на кислотну дискотеку в «такому відстійному вигляді», вдалося заспокоїти саме на той час, коли вже потрібно було виходити. Вирішили йти в повсякденному.

І навіть запланованих мною з самого початку запаморочливих вечірніх зачісок із бойовими макіяжами не зробили.

— Зараз так не модно! — відмовляла мене Настуся, вочевидь цитуючи чиїсь мудрування. — Зумисне зроблені зачіски вбивають відчуття природності. Начхати, що на голові, головне — що в голові!

Мене такий підхід більш ніж влаштовував.

Рівно в призначений час під вікнами пролунало обіцяне «Біб-біб!», і ми з Настусею вискочили з квартири. Побачене біля під’їзду нас трохи приголомшило. Переді мною з хихотінням та викаблучуванням сиділи на зовсім однакових моторолерах дві Тигри. За ближчого розгляду вдалося встановити, що друга належала до чоловічої статі. Через однакову стрижку й гримаси хлопець здавався Тигрячим братом-близнюком.

— Це Тім, — відрекомендувала його Тигра й без переходу продовжила: — Він мені не брат, не хлопець і не коханець. І взагалі я його погано знаю.

Я не знайшла, що сказати.

— Просто за ті два роки, що ми роз’їжджаємо разом із Тімом, я вже знаю наперед, які запитання ставитимуться, — визнала за необхідне пояснити Тигра.

Я байдуже знизала плечима, демонструючи, що мене, загалом, мало все це цікавить. І навіть те, як можна два роки роз’їжджати разом із людиною і при цьому погано її знати, не перепитала. Прилучалася до сучасної культури, вносячи в усе, що відбувалося, свою частку байдужності, яка іменувалася тут коректністю.

Тім увесь цей час мовчки дивився на всіх нас, і далі посміхаючись і похитуючи головою в такт якійсь своїй внутрішній музиці. Складалося враження, начебто все, що тут діялось, його не обходило й до нашої розмови він не прислухався. Однак коли Тигра владним жестом вказала мені на його моторолер, а я спробувала повідомити, що чудово зможу поїхати в БК на своєму «Форді», Тім зреагував, як живий.

— Машина така громіздка! — томно розтягуючи голосні, промовив він. — Сідайте. Парне катання в моді.

Настуся не дочекалася моєї реакції та хоробро сіла за спину до Тигри, що вже осідлала свій моторолер.

— Модно? Авжеж, модно, — впокорилась я. Зрештою, навіщо даремно бензин палити?

Перш ніж стартонути, Тигра з Тімом перекинулися поглядами, якими ніби взаємно знищували одне одного.

— Я зроблю тебе, хлопчику! — весело вереснула Тигра, і її моторолер загрозливо загарчав.

— І не сподівайся, ця фора надто незначна, — вищирився у відповідь Тім, киваючи на мене.

Стало зрозуміло, що ці двоє збираються влаштовувати перегони. Наша з Настусею різниця у вазі не набагато зменшувала шанси Тіма на перемогу, й Христина, яка, зазвичай, мабуть, програвала, не збиралася втрачати нагоду обігнати суперника.

— Бачила б нас мама! — захоплено закричала Настуся, коли обидва моторолери рвонули з місця.

Моя ненька завжди мала приголомшливу здатність з’являтися саме в такий ось незвичайний час і в найнесподіваніших місцях. Тому згадувати її всує не завжди було безпечно. Сестриця спохопилася, затисла рота долонею, та запізно. Гонки довелося відкласти.

— Мамо, нас там нема! — закричала Настуся вслід мамі, що вже заходила до парадного, бо не зуміла відмовити собі в задоволенні продемонструвати неньці свою супермодність.

Консервативна ненька побачила своїх дочок