Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

не був там головою. Але це не найважливіше. Він каже: «Треба бути шуєю[66] щоб напередодні девальвації віддавати гроші».

— Чекай, Броник, чекай. А про яку девальвацію мова?

— А що приносить із собою кожна війна, як не девальвацію в першу чергу, пане шефе? Він ще сказав: «Я хоч би й хотів, то не знаю, якими грішми віддавати… радянськими карбованцями чи німецькими марками».

— Так і сказав?

— Так і сказав, пане шефе.

— Я знав, прошу тебе, що українці — підлий народ, але що аж так, то не припускав. Підлий народ, для якого не варто було жити, як це я робив. Дотепер, як сам знаєш, Броник, жив я тільки для народу, а відтепер житиму, прошу я тебе, тільки для себе. Так вирішив твій шеф, Кость Філіпчук, а тому з цієї нагоди скоч, прошу тебе, гін унд цурік[67] на одній нозі. Ех, Броник, Броник, ти був колись моє третє око.

— Бійтеся бога, пане шефе.

— Права рука, хочу сказати. І я хотів би, прошу я тебе, шмаркачу, щоб вернулися між нами давні відносини. Як сам чуєш, грядуть страшні часи, Броник. Згадаєш слово свого шефа, страшні часи насуваються…

— Як для кого, пане шефе.

— Чекай-но. Як ти сказав? Ніби як що до чого, то ти собі «ти», а я собі «я»? А ти знаєш, що це нечесно з твого боку? Ми ж, прошу тебе, незважаючи на. деякі непорозуміння, завжди йшли, прошу тебе, разом, хоч і доводився тобі начальником. А у скрутну хвилину ти зрікся мене, ніби Іуда Христа?

— Пане шефе, ви мені сказали «на одній нозі» — тому мене вже немає…

— Ти не чоловік, а гадина! Гадина, яку я пригрів біля серця, чуєш? — крикнув Філіпчук до місця, на якому мить тому стояв молодий Завадка.

Бронко Завадка вважав за велику моральну кривду для себе той факт, що не мав змоги познайомитися з товаришем з ЦК. Хлопчисько вбив собі в голову, що чоловік під кличкою Зелений — це правдоподібно Вечір.

Перший, на кого наткнувся Завадка після своєї поїздки у Станіслав, був Юлько Скиба.

— Слухай, який Зелений з себе?

— Можеш погратулювати мені. Я — офіційний коректор «Волі Покуття». Логічно? На сто процентів правдоподібно. Тюрма відчинила мені очі й вилікувала від комуністичної недуги. Боюся, що ще мій старий захоче перепроситися зо мною. Забавно, що? «Устаткувався, волоцюга». «Набрався розуму». Я, між іншим, Броник, дурне тоді плів про «Кутики господині», а як без такої рубрики грати у відкриту? Я, між іншим, схвально дивлюся на таку максимум легальну газету.

— Таж ти заперечував разом з Дувідом! Ти ж говорив, що в твоїй макітрі не вміщується!

— А може, то Дувід заперечував? А я вважаю, що така максимум легальна газета — це перш за все штаб.

— А ти будеш начальником штабу?

— Ні, офіційним редактором буде старий Завадка.

— Щоб я зрадів від такої новини, не можу сказати…

— Штаб. Революційний штаб. Серйозно. Думаю, що правильно ставлю питання. Під цей час партія повинна орієнтуватись у своїх теперішніх і потенціальних кадрах.

— Ти хочеш знати, хто революційно настроєна молодь? Тож слухай, Скибко: вся молодь, за винятком куркульських та попівських синочків на селі й націоналістичних молодчиків по містах.

— А от і брешеш. Серед націоналістичних молодчиків є і чисті серцем хлопці, тільки нема кому їм очей відкрити.

— Зате ти Америку відкриваєш. А чому ти не працюєш з ними?

— Забавно! А звідки ти знаєш, що я не працюю? Скажу тобі… я навіть сидів якийсь час з одним з них. Цікавий такий. Не піддавався теоретичній пропаганді. Прагнув усе на практиці перевірити. Називався Маркіян. Тобі, чуєш, не здається, що це ім'я пахне ладаном?

— Може, по якійсь далекій асоціації…

— Дурниці! Я люблю точність. Тюрма привчає до великої точності. Щось ніби як монастир. Числиш, наприклад, скільки день має минут. Скільки місяць годин. Колосальні цифри виходять.

— А який він з себе?

— Хто?

— Я питаю тебе про зовнішність Зеленого.

— А, Зелений. Високий. Вузьколиций. Щуплий. По-польськи тонкогубий. Ти чого скривився?

— Невже ж?

(Вечір ані вузьколиций, ані тонкогубий, мабуть, і не високий).

— Я подумав, — Бронко знайшов привід, аби відвести Юлькові думки від себе, — що відносно малий процент українців-інтелігентів у комуністичному підпіллі… Таких недоуків, як ми з тобою, я не числю. Невже ж поляки прогресивніші в цьому відношенні, прогресивніші за нас?

— Забавно, який ти скорий до висновків. Ти просто не знаєш, як стоять справи. Я сам знаю одного письменника. Галичанин. З бойків. Не вилазить з тюрми. Сидів я теж з одним доктором філософії з Тернопільщини. Комуніст-філософ — здорово?

— Так.

— І тому я кажу: ми замало знаємося. Розумію — конспірація! Але — в біса! — треба знати свої морально-політичні ресурси чи ні? Броник, ти знаєш… ти змужнів за цих сім років! Ти, напевно, вже ніколи… не будеш у такій добрій чоловічій формі, як тепер… А ти знаєш, як у злодійському жаргоні називається тюремний одяг? Дубова кора.

Бронко дивився на правильне, ультрапропорційне обличчя Скиби й думав мимохіть, що у зрілому віці не пасує чоловікові аж така регулярність рис. Либонь, справжня мужськість жадає для себе й елемента диспропорції як одного з проявів чоловічого бунтарства проти усталених канонів. Хоч би це були й канони красоти. Зате Бронко міг би без великої напруги фантазії уявити собі Юлька чотирилітнім хлопчиком з золотистою гривкою над небоподібними очима. В тому віці солодкава регулярність рис на своїм місці.

— Та ти скажи нарешті, який Зелений з себе?

— В нього довгі пальці… гарні, мигдалевої форми нігті… ти не уявляєш собі, як у тюрмі тужиться за красним…

— А взагалі… який він… так?

— Чого ти присікався? Яке значення може мати тут вигляд людини? Він — інтелігент. Вольове підборіддя. Проникливий, я сказав би, може, й холодний, але розумний-розумний погляд. А зрештою, не це найважливіше. Приїжджає людина і відслоняє завісу, яка відгороджує Наше від широкого світу. І що я бачу? Я питаюся тебе, що я бачу? Треба бути лєцтим[68] ідіотом, щоб самому раніше не побачити цього. Нашівська організація — яке щастя! — просто-напросто каригідний виняток. Революція, кажу собі, старий ідіоте, революція не йде, а біжить! Броник, що лише не твориться на білім світі! У відродженій Польщі уряд пацифікує польських селян! А розправи поліції з польським робітником у Кракові, Торуні, Познані, Красноставі? Капітально! Горендально![69] По містах і селах Польщі відбуваються масові виступи солідарності робітників і селян… в захист народної Еспанії. Ідуть мітинги за негайну ліквідацію