Лаймен Френк Баум - Чарівник Країни Оз

збираємося чекати, — рішуче мовив імператор. — Ми без зволікань вирушаємо в похід, щоб відбити в них Смарагдове Місто і знову посадити на трон Страшила.

— Я знав, що ти мені допоможеш, — зрадів Страшило. — Наскільки велика твоя армія?

— Та навіщо нам армія? — здивувався Лісоруб. — Хіба ж учотирьох, та й за допомогою моєї блискучої сокири, ми не наженемо страху на бунтівниць?!

— Нас п'ятеро, — виправив імператора Гарбузова Голова.

— Як п'ятеро? — не зрозумів Залізний Лісоруб.

— Ще є Кінь — він сильний і безстрашний, — нагадав Джек. Він був дуже добрий і вже навіть не згадував про свою сварку з дерев'яною твариною.

Залізний Лісоруб озирнувся із подивом. Кінь до цього часу стояв у кутку вітальні так тихо, що імператор його навіть не помітив. Відгукнувшись на оклик Тіпа, скакун протупотів через кімнату й ледве не звалив по дорозі витончений столик.

— Схоже, дива не закінчаться ніколи! — щиро вражений, вигукнув Залізний Лісоруб, коли роздивився Коня. — Як вам вдалося оживити цю дивовижну тварину?

— Це я зробив, за допомогою чарівного порошку, — скромно зізнався хлопчик. — У дорозі Кінь нас дуже виручив.

— Тільки завдяки йому ми врятувалися від бунтарів, — додав Страшило.

— Тоді, безперечно, ми мусимо прийняти його до наших лав, — оголосив імператор. — Живі козла-кінь — це дивовижа, яких світ не бачив! А чи варить у нього голова?

— Багатим життєвим досвідом похвалитися не можу, — сам за себе відповів Кінь. — Але мені здається, що я досить тямовитий, а інколи виникає враження, що навіть надзвичайно мудрий і обізнаний.

— Цілком можливо, — погодився імператор. — Адже досвід і мудрість — поняття далеко не тотожні. Та не гаймо часу: треба виряджатися в мандри.

Імператор викликав до себе лорда-канцлера і розповів, як правити королівством на час його відсутності. Тоді ж із Страшила витрусили солому випрали розмальований мішок, який слугував за голову, а потім випрасували і знову напхали мозком, колись отриманим із рук Чарівника. Його одяг також вичистили й відпрасували імператорські кравці, а корону відполірували до блиску й знову пришили до голови. Залізний Лісоруб умовив приятеля в жодному разі не відмовлятися від цього символу королівської влади. Тепер Страшило виглядав дуже пристойно й аж трішки загордився, хоча від природи був геть не марнославний. Тіп тим часом підрихтував і де-не-де укріпив дерев'яні деталі Гарбузової Голови, ретельно оглянув Коня й переконався, що той готовий до нових випробувань. Наступного ранку на світанку вони вирушили до Смарагдового Міста. Попереду йшов Залізний Лісоруб зі своєю блискучою сокирою, за ним верхи на Коні їхав Джек, а по боках від нього крокували Страшило й Тіп. Хлопчик уважно стежив за тим, щоб його гарбузовий приятель не впав і не пошкодив свою цінну голову.

12. Жук-Шкеребертник, В. З. і Д. О

Генерала Джинджер — звісно, ви пам'ятаєте, що саме вона очолювала Армію повстанців, — неабияк стривожила втеча Страшила зі Смарагдового Міста. Вона злякалася, що коли його величність укладе воєнний союз із Залізним Лісорубом, її Армії буде непереливки: мешканці Країни Оз, безперечно, підтримають своїх давніх улюбленців.

Тоді Джинджер вирішила послати Момбі звісточку, в якій пообіцяла щедру винагороду за чаклунську допомогу повстанцям.

Бабцю Момбі настільки розізлила бешкетна вигадка Тіпа, і ще більше — його втеча з викраденням дорогоцінного оживлювального порошку, що вона і без запрошення була готова податися до Смарагдового Міста й усіляко сприяти розгрому Страшила та Залізного Лісоруба, які стали тепер Тіповими друзями та союзниками.

Однак перш ніж вирушити в дорогу, Момбі з'ясувала за допомогою чарів, що її вороги в цей самий час збираються туди ж, куди й вона. Відьма зачинилася в маленькій комірчині на самісінькому вершечку своєї башти і там потайки чаклувала, щоб створити на шляху Страшила та його друзів безліч перешкод.

Ось чому Залізний Лісоруб раптово зупинився посеред дороги й розвів руками:

— Нічого не збагну!.. У цих місцях, я, здається, зміг би пройти із заплющеними очима, і на тобі — заблукав!

— Справді? — стурбувався Страшило. — А чому ти думаєш, друже, що ми заблукали?

— Ви бачите це величезне поле соняхів? Клянуся, що жодного разу тут його не бачив, скільки не ходив.

На цих словах усі роззирнулися, і що ж? Широке поле довкола них насправді всуціль поросло високими стеблами, на кожному з яких красувалася велика квітка. Ці квіти, сліпучо яскраві, золоті та руді, до всього ще й поверталися, наче крихітні вітряки.

Від такого безперервного руху мандрівникам зовсім памороки забило.

— Це чари! — вигукнув Тіп.

Якийсь час товариство стояло, зовсім розгублене. Потім Залізний Лісоруб зважився, розмахнувся з усієї сили сокирою і заходився рубати стебла, що стояли перед ним стіною. Квіти соняхів миттю перестали обертатися, але тепер у серцевині кожного з'явилося вродливе дівоче личко. Ці обличчя кокетливо посміхалися, а коли побачили, який подив та навіть переляк викликала в мандрівників їхня поява, то дружно й весело розсміялися.

— Спинися! Зачекай! — закричав Тіп, схопивши Лісоруба за залізну руку. — Хіба не бачиш — вони живі!

І тієї ж миті квіти знову почали обертатися, а обличчя зникли.

Залізний Лісоруб викинув сокиру і вкрай засмучений сів на землю.

— Підняти руку на таке вродливе створіння було би безсердечно! — гірко вигукнув він. — Однак я й гадки не маю, як нам тепер рухатися далі.

— Ці дівчата дуже нагадують мені повстанців, — задумливо промовив Страшило. — Незрозуміло тільки, як вони змогли так швидко вистежити і наздогнати.

— А в мене нема сумнівів: тут не обійшлося без чарів, — твердо промовив Тіп. — Хтось вирішив наслати на нас ману, і, швидше за все, цей хтось — бабця Момбі. Цілком можливо, що тут узагалі немає соняхів — вони просто ввижаються нам.

— Тоді спробуймо заплющити очі і пройти крізь них, — запропонував Залізний Лісоруб.

— Цього я зробити не зможу, — зітхнув Страшило, — адже мої очі намальовані розплющеними. Якщо у тебе є залізні повіки, не думай, що всі ми влаштовані так, як ти.

— А Кінь, наприклад, замість очей має сучки, — сказав Тіп, а тоді нахилився до свого чотириногого друга і дуже уважно на нього подивився. — Ану ж бо, — скомандував Тіп Коню, — рушай уперед, а ми подамося за тобою, і так, може, позбудемося омани. У мене вже в очах мерехтить і голова тріщить від болю.

Відтак Гарбузова Голова пришпорив Коня, а Тіп вирушив услід.