Г. Л. Фальберг - Злочинця викривають зорі

одразу впізнав свого колишнього нічного гостя. Зло посміхаючись, він вп'явся в Петера бичачими очима.

Петер хутко підвівся й показав на один з вільних стільців, запрошуючи:

— Будь ласка, сідайте! Нам треба поговорити.

Той мовчки стояв. Схопившись руками за спинку стільця, він силкувався вдержатись на одному місці.

Інстинктивно відчувши неминучу небезпеку, Петер голосніше повторив запрошення, підкріпивши його вимогливим жестом, але сам також не сідав, зберігаючи свою позицію за столом.

Минуло кілька напружених секунд, поки колишній боцман відповів на запрошення Петера.

— Що ти від мене хочеш? Ти шпигун! — люто викрикнув він.

До цього часу всю увагу гостей, які сиділи недалеко-від них, притягувала боротьба жінок на рингу. Тепер же, коли пролунало слово «шпигун», ситуація одразу змінилася. За сусідніми столами всі миттю повернулись до них. Петер і Стеен раптом опинилися в центрі уваги публіки.

— Авжеж, він шпигун! — повторив п'яний боцман так голосно, що, напевно, всі почули.

Петерові здавалося, ніби він фізично відчуває на собі допитливі погляди присутніх. В одну мить навколо нього виросла стіна ворожнечі. Деякі зухвалі на вигляд чоловіки вже протискувалися до його столу, і попереду всіх — темношкірий хлопчина з фігурою справжнього атлета.

Петер блискавично збагнув: «Якщо всі вони проти мене, я пропав».

Він обвів очима стіну людей, що оточували його, шукаючи допомоги, але побачив лише мексіканців і мулатів. Стеен і він були єдиними європейцями.

— Сеньйори, він бреше! — нарешті відчайдушно вигукнув Петер до людей. — Цей тип, — показав він на Стеена, що стояв перед ним у юрбі, — співучасник злочину, вчиненого одним багатим янкі!

Велетень-мексіканець повернувся до Петера спиною й суворим поглядом змірив Стеена. По всьому видно було, що він тут користувався певним авторитетом, бо всі інші наслідували його приклад. Тепер Стеен опинився в невигідному становищі: недовірливі й жадібні до сенсацій погляди присутніх звернулися до нього.

Петер швидко повів далі:

— Сеньйори! Цей суб'єкт — негідник! Він допоміг вивезти контрабандою з Мексіки в США індійський золотий скарб!

Смілива спроба Петера викликати у присутніх патріотичні почуття виявилася вдалою, бо ледве він вимовив ці слова, як крізь натовп протиснувся присадкуватий, чорноволосий чоловік з безперечно індійськими рисами обличчя й підійшов до Стеена.

Хоча контрабанда для всіх присутніх тут сумнівних рицарів честі аж ніяк не була заняттям, що принижує їхню гідність, — усі вони в більшій чи меншій мірі займалися нею, — проте в них жевріла стара ненависть до тих іноземців, які викрадали скарби їхнього славетного минулого.

Лише один рябий од віспи мулат, заклавши руки в кишені штанів, ступив кілька кроків наперед і вигукнув глузливо:

— Ну так що ж? Оце й усе?

Петер повернувся до нього й спокійно відповів:

— Ні, це ще не все! При цьому вони з янкі ще й мого батька вбили.

Велетень-мексіканець, що, як видно, був тут верховодом, при цих словах знову повернувся до Петера.

Злісні наклепи Стеена потонули в шумі обурених вигуків присутніх.

Петер сміливо глянув в енергійне, правильної форми обличчя мексіканця. Той розкрив рота, блиснувши білосніжними зубами:

— Сеньйоре, ми віримо вам більше, ніж цьому жалюгідному псові!

Він зробив невелику паузу, уважно дивлячись на європейця. Потім злегенька похитнувся, ніби вклоняючись Петерові.

— Сподіваюсь, ви не заперечуватимете проти того, щоб ми придивилися ближче до цього суб'єкта. Нас зацікавило те, що ви тільки-но сказали нам.

Петер машинально кивнув головою. Цей раптовий поворот в подіях трохи спантеличив його. Він навіть не зрозумів толком, що, власне, хотів зробити цей своєрідний мексіканець.

А той з величним жестом повернувся до натовпу і, витягнувши руку, показав на Стеена:

— Цей тип своїми підозрілими розмовами вже давно привертає до себе нашу увагу. Це він шпигун!

Велетень підбурливо штовхнув у плече чорноволосого, який усе ще стояв перед п'яним боцманом:

— Ану, Хернан, дай йому по заслузі!

Миттю, ніби по команді, всі відступили під колишнього, боцмана. Той, мов зацькований звір, швидко озирнувся навколо, але про втечу нічого було й думати. Його сп'яніння на очах зникало, поступаючись місцем відчайдушній рішучості. Обличчя його враз похмурніло.

Чорноволосий мускулистий мексіканець відскочив на крок назад і гукнув англійською мовою:

— Ану, захищайся, брехун! Захищайся, якщо не хочеш, щоб на тебе дивилися, як на жалюгідного пса!

В цю мить хтось штовхнув Стеена в спину. Він поточився наперед до чорноволосого, що вже підстерігав його.

Блискавично зметнулася вгору стиснута в кулак рука індійця і, наче ковальським молотом, стукнула моряка прямо в широке, опухле обличчя.

Стеен поточився назад і, в свою чергу, ударив зверху вниз, як дроворуб. Але удар його був неточний і слабкий.

Пригнувшись, як пантера, мексіканець блискавично молотив його короткими стусанами, примовляючи за кожним ударом:

— Ось тобі… ось тобі… ось тобі!..

Стеен протверезився і, мов розлютований бик, накинувся на свого супротивника.

Чорноволосий чекав цієї атаки. З котячою спритністю він одскочив набік і, коли Стеен, промахнувшись, подався наперед, ребром долоні вдарив його під щелепу. Це був удар такої сили, що масивне тіло моряка захиталося від нього, з горла вирвався хрипкий стогін. Проте Стеен стояв, як стовбур. Він навіть несподівано так ударив чорноволосого в груди, що той відлетів на кілька кроків назад. Моряк, очевидно, був людиною незвичайної сили, але йому бракувало тієї спритності, якою відзначався його супротивник.

Вони знову стали один перед одним. У Стеена на обличчі вже видно було жахливі сліди ударів кулаком. Під очима набухли синяки, а опухле обличчя стало червоним, як варений рак. Мексиканець, навпаки, спокійно й холодно поглядав на свого противника, не пропускаючи жодної нагоди для нового удару.

Петером більше ніхто не цікавився. Від кулачних бійців його вже відділяла щільна людська стіна, бо сюди щохвилини стікалися від інших столів усе нові й нові глядачі, які з захопленням стежили за відчайдушним поєдинком.

Петер скористався цим зручним моментом. Пробираючись до вихідних дверей, він ще встиг побачити, як Стеен з заюшеним кров'ю обличчям гепнувся на підлогу. Одним стрибком Тербовен вискочив на вулицю. Йому повезло: прямо перед ним зупинилось таксі. Петер ще тільки зачиняв за собою дверцята, як машина вже рушила — досвідчений шофер одразу правильно оцінив ситуацію.

Петер полегшено зітхнув: бурхливий нічний содом вулиці Віго лишився позаду. Машина з великою швидкістю мчала його до готелю.

32

Свіжий зустрічний вітер задував під тент старомодного «Форда», пом'якшуючи гнітючу спеку, що білясто мерехтіла в повітрі над висохлою вапнистою землею.

Шофер, здавалося, вважав справою честі якомога швидше гнати машину по вибоях і пагорбках. На поворотах Петер і Норріс змушені були судорожно триматися, щоб не вилетіти