Світлана Талан - Купеля

— Якщо тобі це важко, то я можу наказати домогосподарці розігрівати тобі вечерю.

Андрій Андрійович іронічно та гірко посміхнувся.

— Я зрозумів прохання Стася, — сказав він. — Йому потрібні гроші на харчування в ресторані.

— Так, — кинув головою Стась. Він подумав, що батько вже виплеснув із душі всі образи та настав час просити. — Тату, я спробував їздити до інституту тролейбусом, але це ж неможливо! Там така тіснява, що я не можу навіть поворухнутися в тому натовпі! Просто жах!

— Ти хочеш, щоб я тобі зробив броню на окремий тролейбус?

— Не смішно.

— Натяк зрозумів. Але в тебе, Стасю, було дві автівки. Одну з них ти одразу ж побив, другу — спалив. Тобі потрібна третя?

— Ти ж розумієш, що без коліс я нікуди, — тихо сказав Стась, усе ще сподіваючись, що батько вже охолов.

— Добре, Стасю, — сказав Андрій Андрійович, втискаючи недопалок у попільничку. — Твої прохання я зрозумів. По-перше, тобі потрібні гроші на харчування. По-друге, хочеш нову автівку.

— Так. — Стась схвильовано закивав головою.

— А чого ж хоче твоя мати?

— Я? — живо заговорила жінка. — Добре, що ти запитав, бо я майже місяць чекала своєї черги на ін’єкції біополімерного гелю.

— Чого, чого? — перепитав чоловік.

— Гелю, за допомогою якого роблять більшими губи, — охоче пояснила жінка.

Андрій Андрійович розсміявся. Він сміявся від душі довго, до сліз, а син із дружиною кліпали очима, не розуміючи, що означає його сміх. Коли чоловік заспокоївся, то витер долонею сльози на очах.

— Автівку, Стасю, хочеш? — запитав батько вже серйозно.

— Так.

— Ось тобі, а не автівка! — скрикнув Андрій Андрійович та тицьнув синові величезну дулю.

Стась витріщив очі та почервонів від гніву.

— Я… Я не піду до інституту! — заверещав хлопець.

— Я вже казав, що це твоє рішення, а не моє. За навчання я заплатив, тепер роби, як вважаєш за потрібне.

Стась вилетів із кімнати, гучно грюкнувши дверима.

— Я… А я… я… — почала жінка розгублено.

— А ти, люба, підеш і скажеш, що тобі цей лікар не підходить.

— Чому? Його всі хвалять, він має гарні рекомендації.

— Попрохай його знайти іншого, такого, що губи не збільшує, а закочує.

— Як ти смієш?! — спалахнула жінка. — Що ти собі дозволяєш?!

— І взагалі, люба, — спокійно, урівноважено та чітко сказав Андрій Андрійович, — я подаю на розлучення.

— Що-о-о?! — Жінка не повірила своїм вухам. — Що… Що я повинна робити?

— Шукати собі роботу, люба.

Розділ 42

Дивно, але після такої напруженої розмови із сином та дружиною Андрій Андрійович відчув полегшення. На душі стало спокійно, ніби він скинув із грудей камінь, який весь час тиснув так, що не можна було дихати. Тепер він добре та чітко усвідомлював, чого хоче. По-перше, він змінить місце роботи й почне все спочатку. Не треба буде жити у вічному напруженні після того, як дадуть конверта з грошима. По-друге, здихається Сергія Олеговича, бо він йому вже не потрібний. Зважаючи на те, що той знав забагато зайвого, він дасть йому відкупні та перепродасть іншому, кому надалі буде потрібний депутатський мандат. Такий хвацький та верткий, як в’юн, Сергій Олегович буде в ціні. Будинок він залишить дружині та синові, а сам переїде до заміського будинку під Києвом. Андрій Андрійович похвалив себе хоча б за одне правильне рішення — цей будинок він оформив не на сина, а на себе. Він платитиме за навчання Стася та надсилатиме на його рахунок гроші в розумних межах.

А ще він був упевнений, що необхідно розшукати Людмилу, і зробити це треба негайно, не зволікаючи, зараз, доки в нього є вільний час.

Андрій Андрійович зовсім без жалю покинув дім, який так і не став йому рідним, та виїхав автівкою з подвір’я. Добре пам’ятав дорогу на Нові Липки та будиночок біля сільської школи.

«Після візиту до Людмили, — розмірковував він під тихий шелест м’яких гумових шин по асфальту, — потрібно буде знайти Максима. Людмилі я теж обов’язково розкажу про свого студентського друга».

Якщо хтось зможе його зрозуміти, то лише вона, тиха та самотня жінка в смішних окулярах. Андрій Андрійович не припускав навіть думки про те, що малознайома жінка може виставити його за двері, навіть не вислухавши. Інтуїтивно відчував: вона не така, як його дружина, тим паче, повна протилежність Анжелі, яка вміла слухати, але не могла думати.

Розділ 43

— Я не знаю, — схлипувала мати Стася, — просто не знаю, що мені з ним робити. Твій батько хоче зі мною розлучитися.

— Чи й не трагедія! — хмикнув Стась.

— Що ти говориш?! Ти розумієш, що ми залишимося без засобів до існування? Де ми будемо брати гроші? За що жити? Я навіть не уявляю. У мене голова йде обертом!

— Мамо, невже ти повірила йому? Це звичайнісінький блеф! Набиває собі ціну, та й усе, хоче нас принизити, змусити перед ним плазувати, лизати по-собачому руки, — сказав упевнено Стась. — Нікуди він від нас не подінеться.

— Ти так гадаєш? — Жінка з надією підвела червоні очі на сина.

— Захотілося показати свою всемогутність — нехай блефує, якщо йому так подобається. А взагалі батько — тупе ягня. Куди вівчар його поверне, туди й піде.

— Якби ж то! — зітхнула жінка.

— Тож будь, мамо, мудрим вівчарем, — дав пораду син.

— Спробую.

— А зараз, мамо, дай мені трохи грошей. Я так стомився від ваших чвар, що в мене також голова обертом іде. Хочу піти до нічного клубу й трохи розважитися, бо нерви геть розхиталися.

— Ти добре знаєш, що в мене в гаманці порожньо.

— Мамо… — В очах Стася з’явився недобрий блиск. — Синові потрібні грошенята. Або труси гаманця, або я віддам батькові фото твого рудого знайомого.

— Якого… знайомого? — запитала жінка та відчула, як її кинуло в жар. — Ти про що?

— Не про що, а про кого, — нахабно відповів Стась. — Про того, хто ночував у твоєму ліжку, коли батько був у відрядженні. Уранці рудий натягнув твого халата та взув батькові капці, коли йшов до туалету. Напевне, він провів бурхливу ніч, тож втратив обачність, бо я легко зміг його сфотографувати так, що той навіть не помітив.

— Ти… ти… ти… — Жінка задихалася, не могла знайти потрібних слів.

— Якщо я віддам це фото батькові, — продовжив Стась, — то подружнє життя стане вже точно неможливим. Матусі доведеться йти працювати, а її губки ніколи не збільшаться в розмірі.

— Свиня! — скрикнула жінка в гніві. — Я вважала тебе порядним сином!

— А я гадав, що в мене порядна мати. — Стась нахабно посміхнувся й