Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » Мандри Ґуллівера 📚 - Українською

Джонатан Свіфт - Мандри Ґуллівера

247
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Мандри Ґуллівера" автора Джонатан Свіфт. Жанр книги: Сучасна проза / Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 48
Перейти на сторінку:
суворим контролем чисельність населення своєї країни, та, як правило, в одній родині ніколи не буває більше ніж два різностатеві лошаки. Якщо у пари гуїгнгнмів із якоїсь причини народжується тільки одне лоша, інша сім’я, молодша, може віддати їм на виховання свою дитину. На простих коней такі обмеження не поширюються, а їхнє потомство виховується як майбутні слуги. Беручи шлюб, гуїгнгнми особливо ретельно добирають масть майбутніх чоловіка чи дружини, дбаючи про чистоту породи. Для коня головною міркою є сила і постава, для кобили – краса. Добір здійснюється для того, щоб не допустити виродження племені розумних коней. Такі поняття, як кохання, залицяння, заручини, посаг, шлюбний договір, не мають навіть слів на своє позначення в конячій мові. Пара з’єднується за розумним вибором батьків або друзів і проходить увесь свій життєвий шлях у взаємній дружбі, без ревнощів, сварок чи образ, але й без палкої прихильності. Усі родинні питання подружжя розв’язує разом.

Система виховання гуїгнгнмів дивовижна й цілком заслуговує на наслідування. Поки лошачки не досягнуть певного віку, їх годують невеликою кількістю вівса, зрідка додаючи в нього молоко. Улітку лошата пасуться, подібно до батьків, дві години вранці та дві години ввечері. Слуги ж пасуться тільки по годині, а решту корму з’їдають удома у вільний час. Фізична досконалість, стриманість, працелюбність і охайність є головними вимогами вихователів. Як часто я спостерігав за лошачками обидвох статей, які пустували на полях і крутих схилах пагорбів. Одначе це були не прості ігри, а щоденні вправи під наглядом наставника. Після таких багатогодинних занять лошаків обов’язково ведуть до води, де вони купаються. Чотири рази на рік проводять змагання, де молодь показує свою спритність і силу. Переможця або переможницю вшановують схвальним іржанням, а для решти влаштовують святкову вечерю.

На весняне рівнодення кожного четвертого року в країні гуїгнгнмів збирається так звана Рада представників. Вона триває близько тижня; на цих зборах обговорюють становище в округах, на які поділено всю тутешню землю. Питання, що виносяться на обговорення, як правило, прості: чи досить в окрузі сіна, вівса і корів, у якому стані пасовиська та чи є проблеми з робочою силою, тобто з єху. Якщо десь відчувається брак того чи того, Рада одностайним рішенням надає допомогу.

На одних із таких зборів я таємно був присутній місяців за три до того, як залишив країну гуїгнгнмів. На них головував мій господар, а відбувалися вони поруч із нашим будинком на широкій луці, тому я міг чути кожне слово. Питання було дуже серйозним і суперечливим – чи слід спекатися єху остаточно. Один із присутніх, кінь середнього віку з суворою та відлюдкуватою мордою, висловлювався рішуче, наводячи різноманітні аргументи стосовно того, що від єху більше шкоди, ніж користі. Він казав про те, що краще б гуїгнгнмам дресирувати віслюків і послуговуватися їхньою працею, ніж без кінця морочитися з некерованими та огидними єху, які витоптують овес на полях, крадуть молоко, вбивають собак і котів, щоб одразу ж їх зжерти, а головне – вони кепський приклад новому поколінню лошаків. «Ми не знаємо, – підвищив голос оратор, – які хвороби вони носять у собі, які лиха для нас готують. Єху так стрімко розмножуються, що в деяких округах їх стало втричі більше, ніж коней. За переказом, колись у давнину з однієї з гірських вершин спустилася перша пара цих жахливих тварин. Але точно ми не знаємо, звідки вони взялися; особисто я вважаю, що з болотної твані. І тепер мені видається найбільшою помилкою рішення залишити по парі єху в кожному окрузі, сподіваючись із часом приручити й одомашнити цих біснуватих тварин. Що з цього вийшло – судіть самі!»

Мій господар узяв слово, і коли я почув, що він говорить про мене, то затремтів, ніби від холоду. У мене з’явилося передчуття, що це все добром не скінчиться. Сірий кінь не заперечував попередньому ораторові, але зауважив, що є інша легенда про походження єху. Кажуть, нібито перші з цих тварин з’явилися з-за моря. Можливо, їх було більше, однак вижили тільки самиця й самець. Тому ймовірно, що колись єху були цілком розумними істотами, що мешкали в якійсь далекій країні, але з часом здичіли й дійшли такого стану, в якому ми їх бачимо зараз. Підтвердженням може бути незвичайний єху, який живе в його будинку. Я здригнувся і притиснувся до землі у схованці, де лежав, підслуховуючи дебати гуїгнгнмів.

«У цього єху, – вів далі мій хазяїн, – усе тіло вкрите захистом зі штучної тканини та шкури інших тварин, а власна шкіра біла, і на ній немає волосся. Він розумний, освічений та швидко засвоїв конячу мову. Він розповів мені, як опинився в нашій країні, та про свою батьківщину – країну за морями. Причому мій гість стверджує, що в тих краях саме єху панують над усіма тваринами, а гуїгнгнмів утримують у домашньому рабстві…»

«Це катастрофа», – майнуло в моїй голові. Якщо велика кількість коней, які мешкали в сусідніх будинках, раніше охоче бесідували зі мною та ставилися до мене по-дружньому, то тепер, після такої заяви сірого коня, жоден гуїгнгнм не вітатиметься зі мною. Надзвичайно засмучений, я непомітно залишив своє сховище та поплентався додому.

Мені вже доводилося казати, що в кінського народу відсутня писемність. Знання передаються від одного до іншого, а оскільки значні події в житті цього працелюбного й мирного народу вкрай рідкісні, то історії появи єху надавалося величезного значення.

Гуїгнгнми рахують місяці й роки за рухом Сонця й Місяця – це найвище досягнення їхньої астрономічної науки. Зате в поезії їм немає рівних. Найпоширеніша тема творів гуїгнгнмів – зображення великої дружби або уславляння переможців у змаганнях молоді. Арсенал порівнянь, метафор та епітетів конячої мови є вищим за всілякі похвали.

Будівлі гуїгнгнмів прості й зовні грубуваті, однак не позбавлені комфорту та прекрасно захищені від негоди. Гуїгнгнми не вміють обробляти метали, проте вельми мистецьки пораються з деревом; окрім того, у будівництві вони всюди використовують солому. Коні надзвичайно добре навчилися працювати передніми ногами, використовуючи й копита. Я сам спостерігав, як одна біла кобила запросто втягла тонку нитку в голку, яку я їй дав. Копитами й бабкою вони доять корів, жнуть овес і виконують решту роботи, достоту як ми – руками. Заточуючи тверді кремені, коні виготовляють знаряддя праці: сокири, молотки, ножі, а за допомогою цих знарядь обробляють дерево. Єху звозять снопи з полів у возах, а слуги молотять овес копитами в амбарах, де він потім і зберігається. Посуд тут ліплять із грубої глини та випалюють на сонці.

Життя коней триває понад сімдесят років. За кілька тижнів до смерті вони, відчуваючи знесилення, припиняють усяку діяльність і зачиняються у своєму будинку на самоті. Іноді старих відвідують друзі, але за тиждень до смерті гуїгнгнми самі роблять прощальні візити. Для цього їм подають зручний візок, а супроводжує їх хтось із близьких. Старий кінь ніколи не показує своєї туги, страждань або жалю через те, що залишає цей світ, і всі решта теж поводяться стримано і з гідністю, немов не відбувається нічого особливого. Мовою гуїгнгнмів смерть – лише повернення до початку, до лона їхньої праматері землі…

Я з великим задоволенням розповідав би про цих дивовижних істот, однак настав час перейти до опису подальших подій мого життя.

Розділ 9

Увесь цей час я жив саме так, як мені хотілося.

1 ... 44 45 46 ... 48
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мандри Ґуллівера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мандри Ґуллівера"