Джонатан Свіфт - Мандри Ґуллівера

з його аргументами і залишив Ліссабон. Дон Педро надав мені невелику суму грошей, посадив на корабель і обійняв на прощання, що я пережив досить терпляче.

Дружина й діти зустріли мене радісно – адже вони вже втратили будь-яку надію побачити мене живим. Однак маю зізнатися, що зустріч у порту Даунса викликала в мені суперечливі почуття, головним із яких була неприязнь. Діти дратували мене, а дружина здавалася зовсім чужою. Вдома вона, бідна, спробувала обійняти мене й поцілувати, але я відштовхнув її, здригаючись із жаху, і ледве не знепритомнів…

Тепер, коли я пишу ці рядки, минуло п’ять років від дня мого повернення до Англії. Тривалий час я не міг терпіти присутності навіть найближчих мені людей, а інших єху – й поготів. І сьогодні я забороняю всім їсти й пити з мого посуду, без попередження торкатися моєї руки, без стуку входити до мого кабінету.

Трохи призвичаївшись до власного будинку, я найперше купив двох прекрасних лошачків. Я утримую їх у чудовій стайні, і після коней моїм найближчим другом став конюх. Я дуже люблю запах, який він приносить із собою зі стійла. Мої гуїгнгнми прекрасно мене розуміють, я бесідую з ними по кілька годин на день; вони не знають ані вуздечки, ані сідла й міцно прив’язалися до мене та одне до одного.

Післямова

Отже, милий читачу, я розповів тобі правдиву історію моїх мандрів, які тривали шістнадцять років і сім місяців. При цьому я понад усе дбав про те, щоб зберегти істину, а не прикрасити її. Звісно, подібно до інших мандрівників, я міг би здивувати тебе неймовірними байками, та я віддав перевагу тому, щоб викласти все напряму, простою мовою, дотримуючись тільки фактів.

Я б усім серцем волів, аби був ухвалений закон, який зобов’язав би кожного мандрівника, перш аніж він дістане дозвіл на друкування своїх нотаток, присягатися перед державним чиновником у тому, що все, про що він пише, є безумовно правдивим. Тоді деяким письменникам, котрі прагнуть швидкого поширення їхніх творів, довелося б замислитись.

В юності я залюбки читав різні книжки про подорожі, але після того, як мені довелося відвідати більшу частину земної кулі й на власні очі побачити те, про що написано в книжках, я відчуваю огиду до творів, які безсоромно зловживають людською довірливістю. Тому я взяв за правило, і від нього ніколи не ухилявся – суворо дотримуватись істини. У цьому допомагає приклад гуїгнгнмів, серед яких мені довелося прожити тривалий час.

Не виключаю, що мандрівники, які колись відвідають країни, описані мною, знайдуть у моїй книжці дрібні помилки й неточності, але це мене не засмутить, оскільки я писав не для слави і грошей, а зовсім з іншою метою – заради виправлення людей. Хто, дізнавшись про доброчесне й осмислене життя гуїгнгнмів, не застидається власних пороків? І невже мудрі принципи управління державою, втілені в Бробдингнегу, не гідні наслідування? А хіба немає в Європі держав, де повновладно хазяйнують єху, причому найгірші з цих створінь? Тому я й надаю розсудливому читачеві змогу самостійно доходити висновків.

Дехто дорікав авторові – мовляв, обов’язок англійського підданого змушує його не публікувати книжку, а відразу ж по поверненні на батьківщину подати вичерпний звіт про свої подорожі державному секретареві – адже всі землі, відкриті англійцем, згідно з законом належать британській короні. Однак я дуже сумніваюся в тому, що нам удалося б так само легко заволодіти цими землями, як Ернан Кортес[10] заволодів Мексикою. Підкорення Ліліпутії навряд чи зможе окупити кошти, витрачені на спорядження війська та флоту, а щодо Бробдингнегу, то я бачив армію велетнів і зовсім не впевнений у тому, що нам слід нападати на них першими. Також я не знаю, наскільки добре почуватимуться британські вояки, маючи над головами летючий острів Лапуту. Мабуть, тільки гуїгнгнми не так добре підготовані до війни. Утім, якби я був державним міністром, то ніколи б не віддав свій голос за військову експедицію до цієї країни. Розважливість, одностайність, хоробрість, любов до батьківщини цілком здатні замінити брак військового мистецтва. Навпаки – я б волів, щоб гуїгнгнми прислали кількох своїх представників до Європи, які навчили б нас честі, справедливості, любові до істини, поблажливості, патріотизму, величі духу, скромності, вірної дружби та любові до ближніх.

Словом, якщо вже описані мною країни не мають ані найменшого бажання бути підкореними й розграбованими, а до того ж не рясніють ані золотом, ані сріблом, ані цукром, ані тютюном, ані прянощами, смію сподіватися, що вони не стануть предметом наших колонізаторських прагнень.

На цьому, заздалегідь відповівши на єдиний докір, який мені можна закинути, я остаточно прощаюся з моїми милими читачами та йду до свого саду в Редрифі. Там я зможу спокійно міркувати й застосовувати в повсякденному житті прекрасні уроки, отримані від гуїгнгнмів. За їхньою допомогою я сподіваюся колись виховати всіх єху моєї власної родини так, щоб кожен міг без вагань назвати їх розумними створіннями. Мине ще певний час, і я нарешті зможу, не здригаючись, побачити власне віддзеркалення – адже щоразу, коли дивлюсь у люстро, мені доводиться визнавати, що і я належу до жахливого племені єху.

Мені було б зовсім нескладно примиритися з цією породою, якби все полягало тільки в її хибах і глупоті. Мене анітрохи не засмучує вигляд продажного законника, кишенькового крадія, улесливого блазня, пихатого царедворця, гравця, лікаря- брехуна, кривоприсяжника, шпигуна й подібних негідників. Усе це являє собою наслідок того звичайного ладу, що існує. Та коли я помічаю, що до цієї суміші фізичних і моральних вад додається гординя, мені уривається терпець і я не можу опанувати себе. Які підстави у нижчих тварин пишатися собою? У мудрих і доброчесних гуїгнгнмів, обдарованих найвищою досконалістю, не існує навіть слова на позначення гордині, як не існує в їхній мові слів на позначення зла. Їхнє життя підпорядковане розумові, і вони пишаються своїми чеснотами не більшою мірою, ніж я пишаюся тим, що маю дві ноги та дві руки.

Ось чому я прошу всіх, хто хоча б найменше схильний до цього безглуздого пороку, не даватися мені на очі.

Сноски

1

Левант – загальна назва країн східної частини Середземномор’я, центр торгівлі між Заходом і Сходом. (Тут і далі прим. ред.)

2

Вандименова Земля (Земля Ван-Димена) – первісна назва острова Тасманія, що її вживали європейські дослідники й переселенці.

3

Талі – система блоків для підняття вантажу.

4

Декарт Рене (1596–1650) – французький філософ, математик, фізик і фізіолог.

5

Гассенді П’єр (1592–1655) – французький філософ- матеріаліст, математик і астроном.

6

Геліогобал (205–222) – римський імператор. Згідно з легендами, був відомий своєю ненажерливістю.

7

Агесилай (449–560 до н. е.) – цар і воєначальник Спарти.

8

Кабельтов – одиниця довжини, яка застосовується в мореплавній практиці. Дорівнює 0,1 морської милі, або 185,2 м.

9

Єдо – сучасне місто Токіо.

10

Кортес Ернан (1485–1547) – іспанський конкістадор, який завоював Мексику за два з половиною роки.