Ірина Заблоцька - Еліксир помсти, Ірина Заблоцька

Глава 37. Зламані пазли минулого

Через кілька днів після доленосної розмови та проведення повторного ДНК-тесту, Вероніку (Олену) виписали з лікарні. Її фізичний стан значно покращився, але душа ще була сповнена суперечливих емоцій. Радість від знайденої родини змішувалася з болем за втрачене дитинство та усвідомленням того, скільки таємниць ще приховує її минуле.

На виписці її зустрічала вся новознайдена родина – Соломія та Ігор, чиї очі сяяли від щастя, та Артем, який тепер дивився на неї з ніжністю та братньою любов'ю. Поруч були також Владислав, Каріна та Софія, які ні на крок не відходили від неї в ці складні дні.

Машина родини Соколових довезла Вероніку до їхнього розкішного особняка. Вона ступила на поріг, відчуваючи дивне поєднання незнайомства та водночас глибинного відчуття "дому", якого вона ніколи не знала. Соломія та Ігор оточили її турботою, намагаючись надолужити всі втрачені роки. Артем показував їй особняк, розповідав про їхні сімейні традиції, намагаючись допомогти сестрі відчути себе комфортно.

Кілька днів пройшли у тихому сімейному колі. Родина Соколових намагалася пізнати свою Олену, дізнатися про її життя, її почуття. Вероніка, своєю чергою, слухала історії про своє дитинство, про те, як її батьки шукали її, про біль, який вони пережили. Це були дні зцілення та взаємного пізнання.

Наприкінці тижня Соколови вирішили влаштувати невеликий, але дуже теплий сімейний бенкет. Запросили лише найближчих: Владислава, Каріну, Софію та Ростислава. Це був момент, щоб зібратися разом, відзначити возз'єднання та обговорити подальші дії.

За столом панувала невимушена атмосфера. Соломія, з щасливою посмішкою, розповідала історії з життя Олени, якими їх щойно поділилася Вероніка, переплітаючи їх зі спогадами про дитинство Артема. Вероніка відчувала себе спокійно та затишно, поруч з людьми, які її щиро любили.

Під час бенкету Ігор Соколов заговорив про майбутнє.

"Оленко, ми хочемо, щоб ти знала, що вся наша підтримка з тобою," – сказав він, дивлячись на доньку. "Ми хочемо допомогти тобі у всьому. Ми розуміємо, що твоє життя було нелегким, і ми готові зробити все, щоб ти почувалася щасливою."

"І ми хочемо публічно оголосити про твоє повернення," – додала Соломія. "Світ має знати, що наша Оленка знайшлася."

Вероніка відчула, як її серце стислося. З одного боку, вона хотіла, щоб світ дізнався про її правду. З іншого – її все ще бентежила увага та можливі наслідки для її помсти Ірині та Олександру.

Артем, помітивши її вагання, сказав: "Сестро, це важливий крок. Це закриє одну сторінку нашого життя і відкриє нову. І це також стане потужним ударом по тих, хто бажає нам зла. Вони побачать, що ти не одна."

Владислав кивнув, підтримуючи його слова. "Це дасть тобі ще більше сил, Вероніко. І покаже всім, що ти маєш потужну підтримку."

Вероніка подивилася на обличчя своїх рідних і друзів. Вона побачила в їхніх очах любов, підтримку та рішучість. Вона відчула, що готова до цього кроку.

"Я згодна," – твердо сказала вона. "Ми оголосимо про це. І тоді... тоді я зможу завершити те, що почала."

На обличчях присутніх з'явилися посмішки. Вони знали, що це рішення було не лише про возз'єднання родини, а й про новий етап у боротьбі Вероніки за справедливість. Наступним кроком було офіційне оголошення про повернення Олени Соколової світові.

Минув тиждень з моменту виписки Вероніки з лікарні. Час, проведений в особняку Соколових, був наповнений теплом та пізнанням. Завдяки їхній турботі та любові, рани на душі Вероніки потроху затягувалися, і вона почала відчувати себе справді вдома. Бенкет, який вони планували, мав стати логічним продовженням цього зцілення, моментом для святкування нового етапу.

Підготовка до вечора кипіла. Соломія та Каріна з ентузіазмом обговорювали меню, декор та музику. Вероніка, незважаючи на все, що пережила, відчувала натхнення. Вона вперше за довгий час дозволила собі поринути в цю приємну передсвяткову метушню.

Для цього вечора Вероніка обрала ніжну, але водночас вишукану сукню кольору перлин, що елегантно підкреслювала її струнку фігуру. Її волосся було укладене в м'які хвилі, а макіяж лише підкреслював природну красу її обличчя. Вона відчувала себе легкою, майже невагомою, ніби важкий тягар нарешті відпустив її.

Каріна, як завжди, сяяла в яскраво-червоній сукні, що додавала її образу пристрасті та впевненості. Софія обрала елегантну темно-синю сукню, що підкреслювала її витонченість.

Коли гості почали збиратися, особняк Соколових наповнився приємним гомоном та легким джазом. Це був вечір для своїх – щирих посмішок, теплих обіймів та невимушеного спілкування. Ігор та Соломія сяяли від щастя, бачачи свою Олену такою спокійною та, нарешті, щасливою. Артем був поруч, його погляд на сестру був сповнений ніжності та гордості.

Владислав, який весь вечір не відходив від Вероніки, спостерігав за нею з особливим теплом. Він бачив, як вона розцвітає в оточенні любові та турботи.

Ближче до кінця вечора, коли музика стала більш повільною та мелодійною, Владислав простягнув Вероніці руку.

"Дозвольте запросити вас на танець, Вероніко," – сказав він, його очі сяяли.

Вероніка усміхнулася і подала йому руку. Вони повільно кружляли в такт музиці, їхні рухи були синхронними, ніби вони танцювали разом все життя. Вероніка відчувала його тепло, його силу, і в її серці зароджувалося щось нове, щось дуже ніжне та обережне.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍