Дмитро Терко - Маятник часу, Дмитро Терко

— Вдалися до трансферу лібрезію в напрямку Поясу астероїдів.  Потім після паузи, мовила:

— То ви ж тут створили і справді щось суперове — тепер не відмахнутись. Мало того що гомункул, та ще із вдачею Кассандри. Все чує, все знає, все усім передрікає.

"Точно в "яблучко". Сьогодні почули", подумав Віктор.

       Алек підвівся і про щось розмірковуючи підійшов до балконної двері. Відчинив. Хитнув декілька разів. Пройшовся до поручнів, перегнувся, подивився додолу. Потім обпершись ліктями о загорожу і уважно подивившись на великий червоний диск передвечірнього сонця, що сідало, рвучко обернувся й енергійно запитав:

— Яка ситуація зараз на орбіті Марсу, що з колонією?

— Одразу після Різдва починаються старти. 27-го грудня очікуємо на перші два. І так далі. 14-го січня нового року — наш. Першим — зонд, за ним — Олексій. Все розраховано і відправлено керівництву польотами. Останнє слово за вами, Розо, відізвався Віктор.

— Стривай, ну а на планеті що? — наполягав Алек.

— Та ви хіба не бачили рапортів Олексія? "Терміти" доїдають мрію людства. Вже повилазили нагору, скупчуються біля того горба "Марсіанського обличчя", заявив авторитетно Віктор.

— Щось неспокійно мені за Льошу. Цей "Нарцис", нам нічого не уткне під кінець? — допитувався Алек.

— Те що Хмара може уткнути, як ти кажеш, знає тільки вона сама, вставила Роза і продовжила:

­— Судячи з розповіді Віктора, мститися не збирається. Так і нема за що. Мститися за те, що ви обдарували їй самістю? Не певна. Завтра розпитаю Еда. Він хлопчик чутливий — поділиться з мамою своїми враженнями.

Алек знову повернувся у своє крісло. Звучно ляснув обома руками по колінах і категорично мовив:

— План "Б": треба тримати напоготові двомісний рятівний корабель із запасом палива до Марсу і назад. На Марс навряд чи доведеться летіти, але може виникнути необхідність перехопити "Орфей" десь на його шляху до Землі. Такий запас палива — для необхідного маневрування при корекції траєкторії і здійснення стикування. Як тільки телеметрія виявить аномалію в поведінці човника, я вилітаю на перехват.

       Після цих слів запала коротка тиша. Віктор скориставшись паузою наповнив стакани скотчем і запропонував по черзі "молодятам", не обминувши і себе.

       Тут Роза з теплою усмішкою, поклала руку Алеку на коліно, спитала вдаючи легкий подив:

— Любий, ти придбав контрольний пакет державної корпорації НАСА? Чом ми це не відсвяткували? Забув про нас?

       На це хазяїн, подарувавши коханці довірливу посмішку і трохи схиливши голову, щоб не розсміятися вголос, тихо так, проникливо зауважив:

— Чарівнице, я чекаю цього від тебе ...", й перехилив усю свою чарчину скотчу.

       "Червона Роза" зашарілася — так її ще ніколи ніхто не заінтриговував: "Це ж  треба, бізнесмен кручений, знову замутив щось грандіозне. Голова кругом йде", не помітно для самої себе перейшовши на сленг, подумала Роза.

       Але "бос" вирішив не випробувати нерви присутніх, тому розкрив карти:

— Ти ж в контакті останнім часом, як я бачу, з насівською "кришею" — директором з безпеки, чи як його там ще. Знаю, не заперечуй, у вас спільний "гешефт". А то для чого ще лабораторія використовує залишок переданих нам  наночіпів. Отже, він має нам трошки посприяти з впровадженням мого задуму у реальність. Нехай знайде привід і спосіб пригостити всіх з верхівки Корпорації нашим стимулятором. Їхнім мізкам це не завадить за три, максимум — за п’ять днів до наради. Тут і Віктор з Розою теж допили свій скотч.

— По-перше, Грум ніякий не "дах". Його прізвисько — "Купол". І це, зауважу, серйозно. Дуже серйозно. Навіть серйозніше ніж знарядити зонд-капсулу лібрезієм. До речі, він про це мав інформацію ще до підльоту космоплану до Марсу. По-друге, поки не уявляю, як мені це йому артикулювати, відпарирувала Роза і продовжила думки вголос: "Манюсінька зачіпка є, але надто ризикована. Та і виглядатиме як відвертий шантаж".

       Тепер і вона встала, підійшла до балконних дверей, розчахнула їх. До "нарадчої зали" увірвався свіжий подих надвечір’я.

— Колеги, з цим треба, як кажуть, переспати, мовила серйозно Роза і вийшла.

На ранок у неї визрів план. За спільним сніданком директорка виклала його обом чоловікам. Він їм здався простим, логічним і тому реальним. Задум полягав у наступному. В день, намічений для передачі Груму обіцяного, Роза запросить його із зустрічним візитом до себе (саме до свого дому, щоб не збудити у Купола а ні трохи підозри у чиїйсь співучасті). Під час вечері вона пригощатиме Патріка віскі з відповідним наповнювачем. Те що вона сама проковтне "мікрів", то їй не зашкодить, а навпаки вони відіграють роль медіаторів. І через два дні, коли вона, в порядку прояву ввічливості, поцікавиться у Купола про стан справ, йому буде навіяно все необхідне. Як гіпнотична установка, як "дорожня карта". Навіть не знадобиться особистий контакт — досить режиму онлайн.

План підтримали лише з одним уточненням Віктора: "ліки" мають бути у всіх наїдках і у всіх напоях.

Минув тиждень і все чудово реалізувалося. Грум навіть ще до того як Роза отримала вказівку керівництва НАСА готовити запасний корабель, запросив її на ланч. Під час зустрічі із захопленням, так йому не властивим, розповідав про внесену пропозицію і її "шалене" схвалення вищим керівництвом.