Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк

Перші промені сонця тільки пробивалися крізь віконце, коли Алія прокинулась у невідомій, але вже затишній кімнаті. Її серце билося трохи спокійніше, ніж учора. Вона обережно підвелася з ліжка, вдягнула свій скромний одяг і вийшла на кухню. На поличках знайшла трохи борошна, цукру, ванілі, вершкового масла — прості, але рідні інгредієнти, які пахли теплом і затишком.

Її руки почали працювати машинально. Місити, формувати, пекти. Булочки вийшли золотисті, м’які, з ароматом ванілі й домашнього щастя. Цей запах наповнив увесь будинок.

Захра з матір’ю прокинулися й, відчинивши двері, завмерли.

— О, Аллах! Що це за запах? — усміхнулась мати, заходячи на кухню.

— Я… просто вирішила подякувати вам, — ніяково сказала Алія, витираючи руки об фартух.

Вони всі сіли за стіл, смакували випічку, яку Захра назвала «раєм у роті», а мати кілька разів схвально кивнула й обійняла Алію, наче свою доньку.

Коли Алія зібралася йти, вона несміливо сказала:

— Я не можу залишатися… Ви й так дали мені дах над головою… Я не маю права...

Але мати Захри твердо відповіла:

— Ти маєш право на притулок, коли тобі боляче. Залишайся в нас стільки, скільки треба. Цей дім — відкритий для тебе.

Захра підтримала її:

— Ми бачимо, як ти страждаєш. Але ти сильна. І ти не сама.

Алія знову розплакалась. І, вперше за довгий час, ці сльози були не від страху чи розпачу, а від глибокої вдячності. Вона розповіла їм свою історію. Про батьків, які зрадили. Про Каріма, якого покохала, і який розтрощив її серце. І про дитину, що жила тепер під її серцем.

Жінки слухали мовчки, уважно. А потім мати взяла її за руку:

— Ти пройдеш через це. І станеш тільки сильнішою.

— Але я повинна щось робити… знайти роботу… — прошепотіла Алія.

Захра раптом усміхнулась:

— А давай зробимо так: ти випікаєш, а я продаватиму твої булочки у кафе. У нас там завжди повно клієнтів, а таких смаколиків ще ніхто не куштував!

Алія не могла повірити своїм вухам.

— Ти серйозно? Але ж…

— Ніяких “але”, — усміхнулась Захра. — Твоя випічка може не тільки наситити, а й зігріти душу. А ще — допомогти тобі почати життя спочатку.

У душі Алії зародилося щось нове. Не просто надія — а віра. В себе. У життя. І в те, що навіть після найтемнішої ночі сходить світанок.