Верона Дарк - "Невільниця серця", Верона Дарк

Розділ 47: Солодкий порятунок

Минали тижні. Алія щодня прокидалася на світанку й знову й знову занурювала руки в тісто. Її рухи стали впевненішими, усмішка — щирішою. Запах ванілі, кориці й свіжоспечених булочок заповнював будинок, і з ним прокидалося відчуття стабільності, якого їй так бракувало.

Захра забирала випічку в кафе, де працювала, й кожного разу розповідала, як клієнти захоплено запитували: «Ці булочки — знову ті, з ароматом дому?»

На зароблені кошти Алія купувала продукти, іноді щось приємне для мами Захри чи нову хустинку для подруги. Вона відчувала, що приносить користь, що більше не тягар. У її нової сім’ї було мало, але було головне — тепло й прийняття.

Животик вже чітко окреслювався під вільним платтям. Шостий місяць вагітності. Алія часто ловила себе на тому, як несвідомо гладить його рукою, шепоче щось малюкові й усміхається крізь сльози.

Вона була щаслива… зовні.

Та коли наставав вечір і все стихало, коли не було більше тіста, печі й посмішок, — в серці відкривався біль. Біль від того, що Карім, якого вона кохала до краплі крові, викинув її зі свого життя, наче чужу. Вона нікому не казала, що досі кохає його. Ховала цю любов глибоко всередині. Соромилась її, як рани, яка не загоїлася.

Але саме ця любов, як не дивно, тримала її на ногах. Вона дала їй нове життя — їхню дитину. І хоч Каріма поруч не було, в ній жила його частинка. Маленьке сердечко, яке стукало під її грудьми, нагадувало: любов — не завжди про щастя. Але вона завжди — про силу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍