Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Я… мені… вже в порядку, - намагаюсь запевнити. – Просто ніколи не…

- Не вбивали. Це я зрозумів. Не зрозумів лише, чого не поступилися мені.

- Тоді, в провулку, їх було четверо. А ви один. А потім… вони вас боялися і я боялася… боялася, що хтось з них вдарить ззаду. А я жінка. І добре влучаю.

- Але ніколи не вбивали.

- Я й не збиралася. Просто не думала, руки самі… Якби думала – розгубилася б, і промазала, - я мимоволі схлипую. – Ви – воїн, і ви не стали добивати, а я…

- …а ви не воїн, і саме тому вбили, - лагідно каже Девін. – Так і треба. Ви слабша, і не вам проявляти великодушність. Він цілком міг відмовитись битися з жінкою, але не звик проявляти милосердя. Думаю, є багато жінок, які подякували б вам за сьогодняшній вчинок.

- Кертіс не зацікавлений в моїй смерті. Він не міг дати такого наказу.

- Це не означає, що вам нічого не загрожувало. Такі типи думають зазвичай заднім числом. А ви не повинні терпіти зневагу.

- Для цього є певні підстави, чи не так? – похмуро всміхаюсь.

- Підстави є у лорда Варана, а не у вас! – різко відповідає Девін. Стискає щелепи і стукає у стінку екіпажа, зупиняючи. – Я краще буду ззовні, ви ж вже прийшли в себе?

Не чекаючи відповіді, виходить і заскакує на коня. Екіпаж рухається далі.

Слова Девіна неочікувані. В суспільстві прийнято засуджувати жінку, а чоловік – чим вище його становище, тим менше претензій. Отже, Девін бачить у мені жертву безчесного спокусника. Це робить йому честь, але чи маю я право користуватися цією оманою? Мене принижує брехня, і неприємно псувати репутацію Міргану. Він на це не заслуговує, і зробив навіть більше, ніж я просила.

З іншого боку, Девін, цілком можливо, зневажатиме вже мене, дізнавшись, як було насправді. Я від нього залежу і він мені подобається – тому його думка про мене важлива. Втратити добре ставлення свого захисника мені б не хотілося, та це й небезпечно певним чином. Коли інші люди вважають, що вони знають краще, вони схильні приймати рішення за тебе.