Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Тут немає місця! – кричить Девін. – На плошу!!

- На площу! – підхоплює натовп, - Пло-ща! Пло-ща! Ду-ель!

На площі, ясна річ, глядачів більшає. Девін з посіпакою, не гаючи часу, витягають мечі і довкола них утвоюється коло. Але я не маю часу дивитися. Мій лук, зрозуміло, в мене вдома, тож доведеться стріляти з чужого… Тому прямую до знайомої мені зброярні, сподіваючись, що там є щось мені по силам.

На моє щастя, крім чоловічої зброї, власник має пару підліткових луків. Це мені підходить і я одразу пробую товар. Годилося б пару раз вистрілити перед тим, але не з моїм щастям. Та й демонструвати зараз свою влучність не в моїх інтересах.

Коли я вихожу з крамниці, поєдинок Девіна вже закінчується. Його супротивник ледве стоїть на ногах. Схоже, він просто стече кров'ю, якщо не надати йому допомогу прямо зараз.

- Кажи! – наказує Девін, тримаючи вістря меча біля його горла.

- Я-йа…- хрипить той і раптом осідає на землю. Його товарищі кидаються до нього.

- Назад! – різко командує Девін і ті завмирають.

- Пане, дозвольте перев'язати, він же стече кров'ю! – канючить хтось з товарищів посіпаки. – ви перемогли!

- Я не почув вибачень! – карбує Девін.

- Він ж непритомний!

- Тим гірше для нього. – Девін робить крок вперед і здіймає клинок, збираючись добити.

- Прошу! – хрипить посіпака, затуляючись рукою, дивним чином приходячи у свідомість. – вибачення…

- …світла леді, - вкрадливо підказує Девін.

- Світла леді! – скрикує з останніх сил посіпака.

- Леді Грехот? – запитує Девін.

- Приймаю! – відповідаю, намагаючись зробити голос твердим.

Девін відступає на крок і до стікаючого кров'ю негідника кидаються товарищі. Натовп вибухає схвальними криками. Коло пораненого пораються двоє, але серед них немає мого майбутнього супротивника. Мабуть, втік.

- Там було ще двоє, - каже голос за спиною. Я обертаюсь і бачу двох своїх охоронців. Я навіть не помітила, як вони там стали, охороняючи. – зараз постаралися зникнути.

- Друга дуель! – кричить якийсь містянин з луженим горлом. – Друга дуель!! Він викликав леді!

Він разом з ще кількома товарищами тримають «мого» дуелянта.

- Леді! Леді! Дуель!!

- Вони сказилися, - крізь зуби цідить Девін. – Я замість леді! – перекрикує він натовп.

- Леді! – кричать у натовпі. – Вона прийняла виклик!

Прихвостні Кертеса починають кричати «леді» у три горлянки, вочевидь побоюючись ставати проти Девіна.

- Все гаразд, - кажу твердо. – Розчистіть місце.

- Леді обрала лук! – кричить мій охоронець. – Розійдіться!

Натовп посувається, звільняючи місце.

- Це ж стріла! –верещить хтось – Хочете, щоб дівка вас підстрелила? В неї ж руки з… не з того місця, світла леді, - виправляється, помітивши мене з охороною зовсім поряд – з усією повагою – додає не в лад.

- Леді Грехот, ризикувати – це моя робота, - з притиском каже Девін. - Заявіть зараз, що виставляєте за себе бійця. Це нормально, леді так чинять.

Я б і хотіла. Але боюсь підступу. Не дарма негідники роззосередились по натовпу – мабуть, Девіну варто очікувати ножа у спину. Мене ж всерйоз не сприймуть. Я жінка.

- Ні. Не вийде – люди не дадуть. Я впораюсь.

Швидко виходжу на середину вільного простору. Навпроти стає білява наволоч. Шкіриться кривими зубами у відповідь на похабні жарти друзів. Товарищ приносить йому з зброярні лук – не з найдорожчих, але сильніший за мій.

- Двадцять кроків. По команді підіймаєте лук і стріляєте. – Оголошує правила грубий містянин з військовими замашками.

Головне – не думати зараз. Тіло зробить все саме. Я перевіряю лук ще раз, пробую тятиву і накладаю стрілу. Противник недбало робить те саме. Переконавшись, що ми обоє готові, чоловік кричить:

- Дава-ай!

Швидко скидаю лук, прицілююсь і відпускаю стрілу. Майже одразу відчуваю порив вітру біля вуха. Озираюсь – стріла відхилилась досить далеко. Серце одразу починає колотитися як скажене. Повільно обертаюсь.

Навпроти нікого немає. Білявий прихвостень лежить на землі, стріла стирчить з горла. У мертвій тиші підхожу до тіла. Голова в калюжі крові, що витікає, пульсуючи, ліва нога посмикується. Очі поволі скляніють.

-  Бог дає перемогу гідним! – голосно каже священник, який виявляється, стоїть серед натовпу. – Не лише сильному воїну, але й слабкій жінці, коли правда на їх боці.

- Так, так… - шириться натовпом – Бог дає перемогу.

Я роблю знак хреста над мертвим тілом і схиляю на мить голову. В очах темніє.

Рука Девін стискає моє передпліччя.

- Тримайтеся. Кілька кроків до екіпажу.

Як опиняюсь в екіпажі, я не пам'ятаю. Прихожу в себе, коли ми вже за містом. Девін сидить навпроти і дивиться стурбовано. Здається, я не втрачала свідомості. Просто випала з життя.