Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Розділ 19

МІРГАН

Заявляюсь в свої покої глупої ночі, перечекавши Іргіс, Фейерворда, і все, що тільки можна. Вимерз до кісток, проте це навіть на користь. Якщо не моєму тілу, то моєму розуму точно. Міркувати краще на холодну голову, і приймати рішення також.

Позбавившись холодного вогкого одягу, наливаю собі повну склянку бренді. Вогонь в каміні вирішую не розводити – боюсь заснути, не закривши витяжку –  тоді все тепло видує тягою. Тепла постіль також гарний спосіб зігрітися. Краще хіба гаряча ванна, на яку не варто розраховувати у домі, де всі сплять. Або гаряче озеро в печерах. Так… це був би ідеальний варіант. Недосяжний зараз, і мабуть, будь-коли теж. Втім, на межі сну можна помріяти. Закриваю очі і відпливаю…

Ава… тонка рука в мене на плечі і ніжне обличчя, що схилилось в обрамленні розпущених кіс. Їх вага і шовковистість, аромат чабрецю і ледь вловима гіркота верби… В цих обіймах можна забутись, але в руках Ави ніж, він для роботи, вона збирається обрізати якусь нитку… рух і нитка раптом порскає кров'ю, ніби жила, бризки на Авиному обличчі, руки і ніж теж в крові… Ава скрикує…

Прокидаюсь з шаленим стукотом серця і кілька миттєвостей просто витріщаюсь у протилежну стіну. Перевожу погляд на вікно – ще рано, навіть слуга не прийшов запалювати камін і кликати на сніданок. Підхожу й впираюсь чолом у холодне скло.

Сірість ранку розмиває криваво-червона полоса над морем – сонце знайшло просвіт під сірим пологом хмар. Спостерігаю, як з'являється край кола кольору розплавленого золота, відкидає доріжку на темно-сірі хвилі, забарвлює хмари фіолетовим та багряним, на коротку мить розкидаючи пожежу барв. В дитинстві, встаючи вдосвіта на тренування, я часто завмирав, вбираючи це багатство кольорів. Дні у Йорнборзі взимку переважно сірі та похмурі, туман і морось звичне явище... а от світанки щедро розкидають полум'я відтінків і кольорів.

Цього разу світанок перегукується з моїм сном і відчуття небезпеки, що гніздиться десь в середині, стає явним. І пов'язано воно з Авою.

Погляд падає на конверти, що лежать на столі. Листи від матері та Фрая, які я вчора не став відкривати. Що ж, мій поспіх приніс плоди, але тепер варто це виправити. Спочатку беру лист від матері – більше шансів дізнатися щось про Аву.

 Серед звичайних новин мати повідомляє, що з'явився лорд Кертіс, часто спілкується з Авою і в неї є підстави вважати, що там може йтися до шлюбу. Звичайно, обставини завдяки мені суттєво змінилися, але, можливо, саме це й підштовхне Аву прийняти пропозицію. Адже в її положенні не доводиться вибирати. Тому мати просить мене дозволу забрати Рея – вона впевнена, що хлопчику не буде комфортно з вітчимом, та й самій Аві буде простіше порозумітися з чоловіком без пасинка. Вона вважає, що найкраще виховувати Рея у сім'ї Айвен і Патріка – вони зможуть оточити його турботою і любов'ю, оскільки своїх дітей в них немає. До того ж, вони можуть його всиновити, що добре забезпечить хлопчика в майбутньому …

Здається, такі сни все ж недаремні. Що мало статися, щоб Ава прийняла залицяння Кертіса?! Вона була ладна ризикувати своєю репутацією, немилістю батька, щоб уникнути цього шлюбу! А тепер, ні від кого не залежачи, більш того, маючи ще одне помістя, Лейвуд, не потребуючи ні в грошах, ні в захисті – погоджується добровільно?!

Цього не може бути! Мати не про все знає, Ава не відкривалася перед нею, як переді мною… Якби вона так хотіла бути заміжньою – хіба не доцільніше вийти за батька своєї дитини? Вона ж від самого початку заявила, що це не входить в її плани…Ми провели разом багато часу, в неї була можливість сказати, що це змінилося…

Хапаю лист Фрая. Можливо, він хоч щось прояснить.

Пробігаю поглядом всіляки дурниці типу домашніх справ, міркувань про політику і бажанням вирватись у Йорнборг. Ось! Фрай згадує Осінній бал у госпіталі, на ньому була Ава. На думку Фрая, її положення без чоловіка в родині є трохи непевним… Йому довелося втрутитись на балу, щоб захистити її від небажаної уваги нахабних залицяльників… Він радить по можливості відправити з десяток своїх людей, щоб збільшити її охорону. В околицях стало неспокійно.

Що могло статись? Положення Ави під час мого перебування в Хемптоні здавалось стабільним. Вона користувалася повагою у госпіталі і серед містян. Не могло ж моє визнання батьківства Рея погіршити її репутацію? З будь-якої точки зору – навпаки.

Можливо, це пов'язано якраз з появою Кертіса. Щось підказує мені, що справа скоріше в цьому.

Стук у двері перериває мої міркування. Слуга входить, щоб розпалити вогонь у каміні.

 

Як би не йшли справи з Авою, тепер важливіше інше. Ліат зробить спробу залучити мене, я ключова фігура зараз. І попри бажання поспілкуватися з Гавейном, мені, скоріш за все , небажано це робити. Він явно в команді Седріка і близькі контакти з ним зараз не на користь.

А уникнути цього допоможе візит у казарми. Плече й коліно очікувано ниють після вчорашнього вечора, однак я не за тренуваннями.

 Попри все, кривавий сон не йде в мене з думок, тож я прислухаюсь до поради Фрая, і відправляю півтора десятка чоловік у Хемпстон у розпорядження леді Ави Грехот. Поспіхом пишу два листи – Фраю і матері, і якщо останній я лиш пояснюю, для чого посилаю людей і передаю звичні вітання, то Фрая прошу пояснити мені ситуацію щодо можливого Авиного шлюбу.

Після цього, вислухавши звіт командирів і переконавшись, що все гаразд, вирушаю до палацу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍