Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Вортімер, як завжди, відсутній – скоріш за все зайнятий державними справами. Так само відсутнє ближнє його коло. За рештою наглядає Седрік, вдаючи, що знайомить наречену з місцевим товариством у більш неформальній атмосфері. Попри явне несприйняття принцеси, більшість дам набивається їй у друзі, ну або просто намагається бути ближче до Седріка.

Чоловіча ж більшість зайнята найбільш актуальною справою – прорахунком вигоди від заключення подружніх союзів. Для танців занадто рано, тож молодь бавить час за грою – карти, шахи, музика. Не залишається забутою і велика карта Бетанії і Мозгулу, розміщена на стіні ще під час бойових дій. За допомогою гіпсу і фарб переданий навіть рельеф місцевості і обриси укріплень найбільших міст. Зараз всі ці міста переможені, але біля карти завжди є ті, хто заново переживає битви, в яких приймав участь і хто шукає прорахунки в тодішніх рішеннях.

- Актуальні битви ведуться вже на іншому полі, - чую за спиною голос Гавейна. – і не менш жорстокі.

- І можуть привести до не меншої кількості жертв, - відповідаю. – Будь-ласка, за мною зараз слідкує багато очей. І чим менше тебе бачитимуть поряд, тим краще.

- Добре, - відповідає Гавейн, - але пам’ятай, що можеш на мене розраховувати.

Не обертаючись, відчуваю, що він йде. Намилувавшись географією, вирішую подивитись ближче на мозгульську принцесу, тому йду до гуртка, де лунає музика. Седрік з нареченою слухають одну з придворних дам, що акомпонує собі на арфі. Леді має невиразне обличчя, проте несподівано сильний і глибокий голос і співає заворожуюче. Старовинну баладу про ворожнечу гірських кланів, і кохання між спадкоємцем одного і сестрою іншого. На обличчі мозгульської принцеси легка цікавість – їй чи то важко розслабитися у цьому оточенні, чи то не дуже любить музику. Втім, можливо й таке, що вона просто не розуміє слів.

- Схоже, я впала в немилість одразу у всіх очах, - чую тихий голос поряд. Втягую різкувато-солодкий запах нарцисів і жимолості і обертаюсь до Іргіс.

- Такого не може трапитися, - відповідаю . – Ти ревнуєш до виконавиці чи до голосу?

- Зовсім ні, і ти це чудово розумієш. Кокетство личить жінці, а не чоловіку, тож не вдавайся до нього.

- Що ти хочеш почути?

- Чому ти не прийшов.

Ми відходимо від гуртка до віконної ніші. Іргіс дивиться з-під золотавих вій і як ніколи схожа на образ Богоматері з церковного вітража. От тільки вона вже кілька разів не мати.

- Отримав твою записку занадто пізно. Та й не було впевненості, що вона від тебе.

- Ось як? – здіймає брови. – Чому ж ти подумав, що не від мене?

- Ти ж зараз розмовляєш зі мною, чи не так? То навіщо призначати таємне побачення?

- Можливо, справа не тільки в розмовах…Можливо, я чекала на щось… - Іргіс замовкає, дозволяючи мені додумати продовження.

Я не відповідаю, розглядаючи її обличчя. Не дочекавшись відповіді, Іргіс підіймає очі.

- Ти справді приходила туди? У старий палац? – питаю недовірливо.

- Звісно ж. Я ж покликала!.. – роздратовано каже Іргіс.

- То чого ти чекала? Якщо не можеш сказати тут – давай вийдемо на терасу, там зараз нікого.

- Я не хочу, щоб він бачив, - відповідає нарешті, вказуючи очима на Седріка.

- Навряд чи це має для нього значення.

- Це має значення для тебе. А мені не хочеться бачити в тобі фігуру, яку просто розіграють.

Не знаю, чи внутрішній двір палацу таке вже усамітнене місце. При бажанні він проглядається з багатьох точок. Але не з тих зал, де зараз знаходиться придворне товариство, це правда.

За бажанням Іргіс ми прогулюємось серед вічнозелених кущів і голих дерев. Тепер, коли я в курсі їх інтриг – тримати паузу мені зовсім неважко, і вести розмову доводиться їй.

- Ти ж знаєш, що я ніколи не кохала Седріка. – заявляє Іргіс.

- Ні, не знаю… Справді?

- Ясна річ. – роздратовано смикає плечем Іргіс. – Моя сім’я хотіла трон.

- А ти хіба не хотіла його?

- Певною мірою. Якщо вже бути розмінною монетою, то хоч золотою. Ну і я досить марнославна, почесті, захват, поклоніння – це те, чого я цілком заслуговую. І, крім того, я б звільнилася від них.

- Від сім’ї?

- Так. Від всіх родичів, навіть від батька. Вони б нікуди не ділися, ясна річ. Але віддавала б накази вже я.

- Ясно. Твоя відвертість не поступається твоїй вроді. Але ви, схоже, програли.

- Програли. Але ж справа не лише в наших амбіціях.

 Іргіс обертається і дивиться мені прямо в очі. Підіймає руку і торкається моєї щоки. Різко відвертається.

- Іргіс…

- Я ніколи не дозволяла собі одного – почуттів. Хіба я хоч раз дала тобі надію, дозволила думати, що між нами щось можливо? – вона зіщулюється і охоплює себе за плечі. – Адже ні?

- Я все одно сподівався…

- Але тепер все змінилося. Ти бачив принцесу Мозгула? Це не та жінка, що сидітиме на троні слухняною лялькою. І навіть якби так. Якого спадкоємця вона народить? Як виховає? Скільки проживе сам Седрік після його народження? Вона ненавидить його, ясна річ, як і всіх нас. Чому б не правити регенткою? Рука, яка гойдає колиску…