Ніклас Натт-о-Даг - 1795, Ніклас Натт-о-Даг

Кажуть, це панцир черепахи, але хлопець ніяк не може уявити тварину, вкриту такими візерунками. Заради цього гребінця Еліас пішов на величезний ризик — така зухвала крадіжка могла коштувати йому одного, а може, і двох років виправних робіт, ще і з кайданами на ногах. Проте ризикувати було варто — мало що приносить Еліасу стільки радості, як ця річ. Гребінець плавно ковзає по волоссю дів­чини, і, здається, залишає в пшеничних пасмах частинку свого блиску. Еліас розчісує, лічить рухи і примовляє:

— Сьогодні я знову ходив до Маленької Платен, дивився на матір. Мені так хочеться, щоби ти теж її побачила. Вона найгарніша жінка у цілому місті. Не дивно, що Платен стереже її, як яструб.

В Еліаса аж сльози навертаються зі злості. Хлопець кліпає, змахує їх геть. Не годиться йому плакати, як малій дитині. У цьому домі він чоловік, тож треба набратися мужності. Еліас боляче щипає себе за худорляву руку, щоби відігнати сумні думки, а тоді спльовує через плече, аби не прикликати іменем Платен якоїсь нечисті.— Я бачив охоронців Платен, вони дужі, як бики. І всі її беззастережно слухаються, бо бояться. Матір мусить відпрацювати борг, у неї немає вибору.

Зубці гребеня просіюють волосся, Еліас підтримує його масу долонею знизу. Ще трохи — і будуть вичесані всі воші.

— Мати не розуміє, що вуличні борги неможливо сплатити. За тиждень наростає більше, ніж можна відробити. Без допомоги їй не побачити волі.

Попри всі старання око ронить самотню сльозу. Еліас затуляється рукою, щоби не схлипувати, згадує, що збився з лічби, і починає спочатку. Він ще не дуже добре вміє рахувати, плутається в десятках і зупиняється на сотні. Розчісування його заспокоює.

— Пора снідати.

Дівчину нагодувати не просто. Доводиться відламувати невеличкі шматочки хліба, розм’якшувати у воді і прикладати до вуст, чекаючи, поки ті нарешті розтуляться. Треба слідкувати, щоб самому не з’їсти всю буханку, поки дів­чина ще жує першу скибку. Еліасу й досі соромно за ті випадки, коли так траплялося, тож тепер він одразу ділить хліб і їсть лише свою половинку.

Після сніданку Еліас саджає дівчину на надтріснутий горщик, чекає, а тоді підтирає її.

Він уже звик до цього. Пригадує, як уперше побачив цівки крові на її ногах і вирішив, що дівчина помирає. Як же сміялися в аптеці, коли він просив допомоги для начебто молодшої сестри, за якою доглядає. Так Еліас дізнав­ся, що у зрілої жінки щомісяця іде кров. В аптеці хлопцеві надавали шматків лляної тканини і наказали постійно міняти. А відколи він почав підслуховувати під стінами закладу Платен, котрий носив ім’я «Ящірка», то довідався багато цікавого про жіночий місячний цикл. Виявляється, треба ретельно стежити за тим, коли починається кровотеча, і позначати цей день у календарі, бо лише в певні дні чоловіче сім’я здатне прорости у жінці. У ці дні дівчатам потрібно уникати певних послуг. Увечері Еліас розповів дівчині все почуте за день. Мити її вже не треба, кровотеча припинилася. Тоді він знову жене до аптеки, і вкотре з нього сміються. Замість відповіді запитують, худа його молодша сестра чи товста? «Худа»,— відказує хлопець. «Тоді це через голод»,— кажуть йому.

Дорогою Еліас зриває квітку, що проклюнулася між камінням бруківки. Прикрашає нею волосся дівчини, у тьмяному світлі закинутої пивниці пелюстки швидко втрачають жовтий блиск. Якийсь час Еліас просто сидить і милується нею. Після миття дівчина має кращий вигляд. Вона все ще занадто щупла, проте шкіра її сяє і волосся красиво причесане. А от із головою біда. Дівчина не розмовляє і все більше замикається в собі. Уві сні рухається більше, ніж наяву, нервово сіпається, а коли міцно засинає, щось нерозбірливо белькоче. Еліас намагається вловити кожне слово, щоби знайти хоч якусь зачіпку.

Еліас уперше побачив її, коли та привела двох своїх дітей — хлопчика і дівчинку — до сиротинця. Дівчина була єдиною, хто поводився з ним, як із людиною. Еліас поділився з ними хлібом, а вони з ним — чорницями. Тепер дітей вже нема. А може, вони і вижили би, якби Еліас не налякав їхню матір правдою про притулок? Та ні, совість хлопця чиста. Так чи сяк, а діти загинули би, лише їхні страждання тривали би довше.

Дівчина, мабуть, довго просиділа коло згарища, а коли вітер розвіяв попіл над затокою і містом, пішла за ним. Аж на четвертий день після пожежі Еліас наважився перетнути міст над озером Клара. Як і у випадку з будь-якою іншою здобиччю, попіл сиротинця розгрібали за вуличною ієрархією: спершу дорослі безхатьки, потім старші діти, а в кінці такі, як Еліас, наївно сподіваючись, що доля чи хитрість подарує їм щось із того, що пропустили поперед­ники. І недарма: щойно Еліас зійшов із мосту, як одразу уздрів її на кам’янистому березі. Самотня дівчина сиділа незворушно, боса і закіптюжена, мов не від світу цього. Еліас ніжно взяв її за руку, і вони пішли.

3.

Еліас біжить крізь мжичку, міцно стискаючи перед собою мішок. Щойно переступивши поріг своєї захланної пивниці, ховає його за спиною.

— Поглянь, що я для тебе маю!

Дівчина не реагує, лежить на підлозі калачиком, мов немовля, тільки без пальця в роті. Еліас звик домислювати за неї відповіді і вести уявні діалоги. Із тріумфальною усмішкою він витягає з мішка подарунок — сукню. Щоправда, темрява пивниці приглушує шляхетний блиск тканини.

— А кольори які, подивись! Біле із синім, у міру яскраво, щоби не розлютити «сосисок». Ця сукня висіла на шнурку високо над подвір’ям біля кварталу Помони. Я ледве її дістав звідти, один необачний крок — і зламав би карк.

Еліас підповзає до дівчини, відгортає волосся з її обличчя і шепоче на вухо:

— Увечері підемо до театру. Там танцюватиме моя мати! Нарешті ти її побачиш.

Тіло дівчини важке, але навдивовижу слухняне. Якщо трохи підштовхнути і щипнути, воно виконує все, що потрібно, хай і повільно, ніби у воді. Еліасу вдається підвести її, підтримуючи за плечі. Пересвідчившись, що дівчина тримається на ногах, хлопець натягує на неї сукню і поправляє на плечах бретелі. Тоді робить крок назад і прискіпливо її оглядає.

— Знаю, трохи завелика. Але я все виправлю, тільки трошки зачекай. У мішку ще дещо є…

Еліас дістає подушечку з голками та шпильками і заходиться підбирати і заколювати зайву тканину. Лиш один раз робить необережний рух і проколює їй шкіру, однак дів­чині хоч би що. Хлопець невміло вовтузиться із ­сукнею, хоча не раз спостерігав, як Платен підганяє одяг на Кларі та інших дівчатах. Нарешті сукня, у якій спочатку помістилося би двоє, щільно облягає фігуру дівчини.

Еліас доклав чимало зусиль, аби хоч трохи її відгодувати, тож зараз тішиться, милуючись плодами своєї праці. Колись пласкі груди трохи округлилися, знову з’явився перехід від талії до стегон. Без нижньої спідниці розправити тканину не вдасться, проте Еліас знає, що мода почала мінятися. Відтепер тендітні панянки-аристократки надають перевагу простим тканинам і формам, а не пишним бальним сукням із паньє[32]. Вони підшивають лише нижній край, а решту сукні залишають вільною.

Нарешті все готово, Еліас роглядає дівчину з усіх боків, робить крок назад і схвально