Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

невідомі, незрозумілі страхи. Глупа ніч обійняла їх раптом серед білого дня; з усіх сторін втупилися в них жахаючі образи: дряхлі страховиська з печальними обличчями постали невідпорно в очах їхніх; без залізних ланцюгів скувала їх усіх боязнь і позбавила всього, всі почуття, всі бажання, всі сили в них загинули, крім одного страху. І сталося це тільки в тих, котрих покарав Господь. Інші ж у цей же час не бачили ніяких жахів; для них був день і світло.

Дивіться ж, щоб не сталося з вами чого-небудь подібного. Краще моліться і просіть Бога про те, щоб напоумив вас, як бути вам на вашому власному місці й на ньому виконати все згідно із законом Христа. Діло йде тепер не на жарт. Перш ніж бентежитись від оточуючого безладу, непогано зазирнути всякому з нас у свою власну душу. Зазирніть також і ви у свою. Бог зна, може бути, там побачите такий же безлад, за який картаєте інших; може бути, там побутує розтріпаний, неохайний гнів, зугарний кожної хвилини заволодіти вашою душею, на радість ворогу Христа; може бути, там поселилась малодушна здатність впадати на всякому кроці у зневіру — жалюгідну дочку безвір’я у Бога; може бути, там ще таїться марнославне бажання ганятися за тим, що виблискує і має славнозвісність світську; може бути, там побутує гордість кращими якостями своєї душі, спроможна перетворити у ніщо все добро, яке має. Бог зна, що може бути в душі нашій. Краще в кілька разів більше збентежитися від того, що всередині нас самих, ніж від того, що поза і навкруг нас. Що ж стосується страхів і жахів у Росії, то вони не без користі: посеред них багато хто виховався таким вихованням, якого не дадуть ніякі школи. Сама утрудненість обставин, надавши нових вигинів розуму, розбудила дрімаючі здібності багатьох, і у той час, коли на одних кінцях Росії ще дотанцьовують польку і дограють преферанс, уже незримо утворюються на різних поприщах істинні мудреці життєвого діла. Ще мине десяток років, і ви побачите, що Європа приїде до нас не за купівлею коноплі й сала, але за купівлею мудрості, котрої не продають більше на європейських базарах. Я б вам назвав багатьох таких, котрі складуть коли-небудь красу землі Руської і принесуть їй віковічне добро; та до честі вашої статі я повинен сказати, що жінок ще більше. їх ціле намисто з перлин зберігає моя пам’ять. Всі вони, починаючи з ваших дочок, котрі так живо нагадали мені, у скільки разів спорідненість душевна вища за всяку кревну спорідненість (дай Боже, щоб найкраща сестра з такою готовністю виконувала прохання свого брата, з якою вони виконували найменші бажання душі моєї), — починаючи з них і продовжуючи тими, про котрих ви ледве чули, і закінчуючи тими, про котрих ви, може бути, і не почуєте ніколи, та котрі досконаліші всіх тих, про яких ви чули. Всі вони не схожі одна на іншу, і кожна є сама по собі явище незвичайне. Тільки одна Росія могла породити подібне розмаїття характерів. І тільки у нинішній час важких обставин, розслаблення і розбещення загального, повсюдної нікчемності суспільства, могли вони утворитися. Та всіх перевищила одна, котру я і в очі не знаю і про котру до мене дійшла тільки одна темна розповідь. Не думав я, щоб могла існувати на землі подібна досконалість. Зробити таке розумне і великодушне діло, і зробити його так, як уміла зробити вона; зробити так, щоб відвести від себе і підозру в її власній участі й розкласти весь подвиг на інших таким чином, що ці інші стали похвалятися нею зробленим ділом, ніби власним своїм, у повній певності, що вони його зробили. Так розумно обдумати вже наперед, як втекти від слави, тоді як саме діло вже з необхідністю мало б кричати про себе і виявити її! Досягти успіху в цьому і залишитися невідомою! Ні, подібної мудрості ще не зустрічав я ні в кому з нашої братії чоловічої статі. І мені здалися цієї хвилини блідими всі жіночі ідеали, створювані поетами: вони те саме перед цією істиною, що маячня уяви перед повним розумом. Жалюгідними мені також здалися цієї хвилини всі ті жінки, котрі женуться за блискучою славнозвісністю! І де ж явилося таке диво? У непримітному закутку Росії, у той час саме, коли стало важче обертатися людині, коли заплутались обставини всіх і настали лякаючі вас страхи і жахи Росії.

1846

XXVII

До короткозорого приятеля[105]

Озброївся поглядом сучасної короткозорості і думаєш, що вірно судиш про події! Висновки твої — гнилизна; вони зроблені без Бога. Чого покликаєшся ти на історію? Історія для тебе мертва, — і лише закрита книга. Без Бога не виснуєш з неї великих висновків; виснуєш одні тільки нікчемні й дрібні. Росія не Франція; елементи французькі — не російські. Ти забув навіть про своєрідність кожного народу й думаєш, що одні й ті ж події можуть діяти однаковим чином на кожний народ. Той же самий молот, коли падає на скло, роздроблює його вщент, а коли впаде на залізо, кує його. Думки твої про фінанси засновані на читанні іноземних книг та на англійських журналах, а тому власне мертві думки. Сором тобі, будучи розумним чоловіком, не увійти досі до власного ума свого, котрий міг би самобутньо розвинутися, а не захаращувати його чужоземним гноєм. Не бачу і в проектах твоїх участі Божої; не чую у словах листа твого, попри весь блиск ума і гострий розум, щоби Бог був присутній у твоїх думках у той час, коли ти писав його; не бачу я на твоїй думці освячення небесного. Ні, не зробиш ти добра на своїй посаді, хоч і бажаєш того; не принесуть твої діла того плоду, котрого ждеш. З прекрасними намірами можна зробити зло, як уже багато хто і зробив його. Останнім часом не стільки розгардіяшу зробили нерозумні люди, скільки розумні, а все від того, що понадіялись на свої сили та на ум свій.

В. Бєлінський. 1840-ві роки.

Ти гордий, і чим же пишаєшся? хоч би вже своїм умом; ні, ти загромадив сміттям свій ум, справді чудовий і великий, і зробив його чужоземцем самому собі. Ти пишаєшся чужим, мертвим умом і видаєш його за свій. Дивись за собою: ти ходиш небезпечно. Ти мітиш у державні люди і будеш чоловіком державним, тому що